Тема №6. Система мотивации труда

Сутність методу фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних коштах з наявними джерелами їх надход­ження, котрі перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. В основу покладено два очевидні твердження:

1) ліквідність зростає зі збільшенням депозитів і зниженням обсягів кредитування;

2) ліквідність знижується зі зменшенням депозитної бази і зростанням потреби у кредитах.

Основні етапи застосування методу фондового пулу:

· визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквід­ності;

· прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду;

· обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних коштів протягом планового періоду;

· оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду;

· складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитив­ного сальдо ліквідності.

 

 

59. Метод структурування фондів

Завдання ефективного управління ліквідністю ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обґрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування).

Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

У разі використання методу структурування фондів необхідно:

· на першому етапі розподілити всі ресурси за джерелами фор­мування залежно від оборотності за рахунками;

· на другому етапі за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

· на третьому етапі розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідної групи активів.

 

60. Метод показників ліквідності

Управління ліквідністю банку може здійснюватися за допомогою розрахунку певних показників, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними коштами.

Метод показників ліквідності застосовується менеджментом банку для контролю за її рівнем. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, щоб підтримати певний рівень ліквідності всієї банківської системи. Органи банківського нагляду встановлюють нормативи ліквідності, додержувати яких зобов’язаний кожен банк.

 

61. Визначення ліквідної позиції банку

Оперативне управління ліквідністю спрямовано на здійснення контролю за ліквідною позицією банку. Моніторинг ліквідної позиції банку найчастіше проводять за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків банку та визначення розриву ліквідності у кожному із періодів прогнозування.

Вхідний грошовий потік (надходження коштів) банку формується внаслідок:

· повернення раніше розміщених активів;

· збільшення зобов’язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків);

· збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу цінних паперів власної емісії.

Вихідний грошовий потік формується внаслідок:

· виконання зобов’язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських позик тощо);

· розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів тощо);

· здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські та операційні витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв’язку з виходом із складу засновників.

Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку (GL), — різниця між сумою надходжень (ICF) та сумою використаних коштів (UCF):

GL = ICF – UCF.

Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0). Це той надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їхню наявність, то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0). Відтак перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

 

62.Управління грошовою позицією та обов’язковими резервами банку

. Грошова позиція банку визначається відношенням суми коштів на кореспондентському рахун­ку та у касі банку до його сукупних активів. Показник грошової позиції банку тісно пов’язаний з нормами обов’язкового резервування, як основним інструментом грошово-кредитної політики в більшості країн світу.

Обов’язкові резерви — це певна сума активів, які комерційний банк згідно з чинним законодавством зобов’язаний зберігати в центральному банку. Роль резервів можуть виконувати лише певні види активів — кошти на коррахунку в центральному банку та готівкові кошти в касі комерційного банку.

Обсяг обов’язкових резервів визначається нормами резервування, які встановлює центральний банк, та структурою і обсягом депозитних зобов’язань кожного банку.

Формування обов’язкових резервів має на меті: 1) регулювання грошової маси в обігу; 2) забезпечення своєчасності здійснення платежів за вимогами клієнтів; 3) підтримання ліквідності комерційного банку.

Отже, система резервних вимог досить дорога з погляду втрачених можливостей банку щодо одержання доходів. Оскільки використання резервів можливе лише в екстремальній ситуації банкрутства, то сформований централізовано фонд служить не стільки для забезпечення ліквідності конкретного банку, скільки для підтримання сукупної банківської ліквідності.

Удосконалення методики встановлення резервних вимог має декілька напрямів, які ґрунтуються на використанні світового дос­віду:

· вкладання зарезервованих коштів у державні цінні папери, що приносять дохід;

· виплата комерційним банкам часткової компенсації за зберігання мінімальних резервів;

· установлення диференційованих вимог резервування залежно від типу кредитної установи; терміну діяльності; розміру активів і капіталу; особливостей регіону та стану грошового ринку; структури та рівня ризиковості активів;

· диференціація нормативів резервування залежно від виду депозитного вкладу та його впливу на той чи інший агрегат грошової маси.

 

Тема №6. Система мотивации труда.

Задание 1. Рассмотрите рисунок, отражающий различные сочетания мотивации и способности у работников.

Работник А   Мотивация + Способности +	Работник В   Мотивация + Способности -
Работник Б   Мотивация - Способности +	Работник Г   Мотивация - Способности -

 

Рис. 1

Ответьте на вопросы:

1. Какие работники желают работать эффективно и производительно?

2. Какие работники проблематичны для предприятия и почему?

3. Что необходимо сделать, чтобы повысить производительность и эффективность работников Б и В? Чем отличаются усилия менеджера?

4. В чем сходство усилий менеджера по управлению работниками А и Г?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________