Київ будується

Михайло Булгаков зростав. Зростало і його улюблене Місто. «Город прекрасный. Город счастливый. Мать городов русских… Это были времена легендарные, те времена, когда в садах самого прекрасного Города нашей Родины жило беспечальное, юное поколение. Тогда-то в сердцах у этого поколения родилась уверенность, что вся жизнь пройдет в белом цвете, тихо, спокойно, зори, закаты, Днепр, Крещатик, солнечные улицы летом, а зимой не холодный, не жесткий, крупный ласковый снег…» («Київ - Місто»). Так, часи були дійсно щасливими для киян. Київ бурхливо будувався на перетині двох віків. Прокладалися нові вулиці, та по заздалегідь накресленій лінії щільно один до одного (в центрі земля коштує багато!) ставали величезні трьох- та чотирьох- та, навіть, шести- (з ліфтами!), навіть, семиповерхові будинки. Багаті замовники змагалися між собою. Модерн, готика, класицизм, ренесанс – стилі були різні та у найнеочікуванішому поєднанні. Еркери та балкони, колони та пілястри, ниші, скульптури, башточки, шпилі. Вікна ХІХ віку, великі шибки «під модерн», дзеркальні шибки багатих парадних входів, кольорові вітражі на прольотах сходів… Земля була недешева, тому позаду розкішних велетнів, відокремленні дворами-криницями, ставали інші велетні, прибуткові будинки зі скромнішими фасадами, з квартирами подешевше.

Місто будувалося. У 1898 році у спеціально збудованій будівлі відкрив двері театр «Соловцов». У 1901-му році нарешті добудували перлину Києва – Оперу. У 1900-му – Цирк, з його неймовірною акустикою (сам Шаляпін у 1906-му році співав у цьому цирку. Вулицю перед Цирком було так запруджено бажаючими послухати його, що йому довелось діставатися із сусіднього готелю «Континенталь» в приміщення Цирку дахом…). І розкішний готель «Континенталь», поряд з Цирком на Миколаївській, нині вулиці Городецького, – теж збудований у 1900-му році. У тому ж 1900-му році – Музей старовинностей та мистецтв з прикрашеними левами сходами. У 1913-му – будівля Педагогічного музею (у «Білій гвардії»: - «круглое гигантское здание музея»). У 1892-му році пішов «електричний трамвай» - перший у Росії, другий у Європі. А в 1905-му році - фунікулер: два маленьких трамвайчики, що біжуть на канатах та по рейках назустріч один одному по крутішому схилу Володимирської гірки. І скрізь розбивалося багато чудових парків: «… и было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира. Они раскинулись повсюду огромными пятнами, с аллеями, каштанами, оврагами, кленами и липами…» («Біла гвардія»).

У січні 1902-го року київська преса оголосила про відкриття «вражаючого атракціону» - панорами «Голгофа». На затишній Володимирській гірці, неподалік Олександрівського костьолу, було зведено будівлю за проектом архітектора Римського-Корсакова, яка вмістила унікальну за своїми розмірами картину – довжина її сягала 94 метри, а висота – 13, як чотириповерховий будинок! Панорама з вражаючою уяву реалістичністю зображувала останні миті земного життя Христа, сцену Розп’яття на горі Голгофа. При освяченні її оглянули генерал-губернатор Трєпов, віце-губернатор Штакельберг, міський голова Проценко, і лише після офіційних урочистостей, панораму було відкрито для загального огляду. І тут почалося! Побачити «диво» на власні очі була величезна кількість охочих. Квітки було розпродано на кілька тижнів наперед. Подивитися на сцену розп’яття Христа стяглося багато релігійних паломників, простодушно дорівнюючи панораму до числа важливіших святинь Церкви. Студенти та гімназисти того часу, звісно ж, не могли оминути такої події. Серед них був Михайло Булгаков. Саме «Голгофа» пізніше знайде відображення в, мабуть, найсильнішій сцені, написаній Булгаковим, – сцені розп’яття Христа у романі «Майстер та Маргарита».

Так на перетині віків Київ жив «на повні груди», старий Київ був знову юним, повним сил, надій, жаги до життя, радісного передчуття великого майбутнього.

Михайло Булгаков жив Містом, його настроєм, надіями, безтурботністю.

«…И вышло совершенно наоборот….»