Правова держава

Ціннісний сенс ідей правової держави полягає в утвердженні суверенності народу як джерела й суб'єкта влади, гарантованості його свободи, в підкоренні держави суспіль­ству, пануванні закону.

Ідея панування закону в житті народу, суспільства, держави має давні джерела. Вона зародилась як противага самовладдю й сваволі правителів. Іще Платон говорив, що бачить близьку загибель тієї держави, де закони не мають сили й перебувають

під чиєюсь владою. Розвиваючи цю думку, Арістотель підкре­слював: "Там, де відсутня влада закону, немає місця будь-якій формі державного ладу".

Передові представники буржуазної політичної думки (Ш. Монтеск'є у Франції, Дж. Локк в Англії та ін.) протиста­вили феодальній сваволі непорушність закону й тим самим зробили свій внесок у становлення теорії правової держави.

Демократичні мислителі України та Росії (Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, М. П. Драгоманов, О. М. Радищев, О. І. Герцен, М. Г. Чернишевський та ін.) піддали різкій критиці беззакон­ність царизму в Російській імперії, чим також сприяли розви­ткові теоретичних засад правової держави.

Філософська основа правової держави була розроблена ні­мецьким філософом І. Кантом. Він розглядав державу як об'єд­нання безлічі людей, які підкорюються правовим законам. Це вельми важливе положення для розуміння суті правової держа­ви. Адже право є одним із засобів закріплення та здійснення по­літичної влади й належить, в першу чергу, державі. Лише з допомогою норм права державна влада може набути загальності та обов'язковості, що забезпечує стабільність і динамізм політи­чних процесів. У зв'язку з цим, розбудовуючи правову державу, потрібно керуватися принаймні такими трьома основними принципами взаємозв'язку держави та права:

1. Першість і верховенство права. Це означає, що право є не­від'ємною власністю людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчужене.

2. Відповідність закону праву. Будь-який закон, прийнятий державою, має бути правовим. Право містить у собі сенс пра­вильного, справедливого. Коли справедливість дістає норма­тивне закріплення, вона стає законом. Отже, закон є лише юридичною формою права.

3. Формальна рівність. Право має бути визнане як рівний для всіх вимір свободи. Принцип нормальної рівності припускає лише одне — закріплення в законі однакових можливостей.

Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різних право­вих держав, можна виділити такі їх загальні ознаки:

1) наявність розвинутого громадянського суспільства;

2) обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, громадського порядку, створенням сприятли­вих правових умов для господарської діяльності;

3) світоглядний індивідуалізм, відповідальність кожного за власне благополуччя;

4) пріоритет прав людини над законами держави;

5) загальність права, його розповсюдження на всіх грома­дян, всі організації й установи, в тому числі органи державної влади;

6) суверенітет народу — тільки народ є джерелом влади, дер­жавний суверенітет носить представницький характер;

7) розподіл влад держави на законодавчу, виконавчу і судову, що включає також відмінність їх дій на основі процедур, які пе­редбачені конституцією, а також певне верховенство законодав­чої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх;

8) пріоритет у державному регулюванні відносин між грома­дянами, перевага методу заборони над методом дозволу між громадянами і державою: "Дозволено все, що не заборонено законом". Метод дозволу застосовується тільки стосовно дер­жави, яка зобов'язана діяти в межах дозволеного — формаль­но зафіксованих повноважень;

9) свобода і права людей — єдине обмеження свободи інди­віда. Правова держава не створює абсолютної свободи індиві­да. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших;

10) визначальна роль суду полягає у розв'язанні всіх спірних питань, підконтрольності йому кожного громадянина та інс­титуцій, можливості оскаржити в судовому порядку неправо­мірні дії державних органів і посадових осіб, самостійності і незалежності судової влади від органів державного управління і різних політичних сил;

11) відповідність законодавства нормам міжнародного права.