Дезінфекція

Дезінфекція (des – від французького заперечного додатку і латинського infection – інфекція) – процес знищення або видалення з об’єктів зовнішнього середовища, що є чинниками передачі збудників інфекційних хвороб, вегетативних форм збудників бактеріальних інфекційних хвороб, а також вірусів, рикетсій, токсинів, найпростіших, грибів. Завдання власне дезінфекції є попередження чи ліквідація процесу накопичення, розмноження і розповсюдження збудників інфекційних захворювань на об’єктах довкілля.

Розрізняють наступні методи дезінфекції: фізичний (механічний; дія високих температур; дія низьких температур; дія променевої енергії); біологічний і хімічний, вибір яких залежить від особливостей об’єкта.

Механічні прийоми дезінфекції фізичного методу забезпечують видалення патогенних мікроорганізмів шляхом витрушування, вибивання, підмітання, вологого прибирання, провітрювання, обробки приміщень порохотягом, що призводить до значного зниження мікробного обсеменіння об’єктів зовнішнього середовища, а також вентиляція і фільтрація (очищення води, повітря). Для підвищення ефективності механічні прийоми поєднують з використанням хімічних дезінфектантів і високої температури.

Найпоширенішим фізичним способом дезінфекції є висока температура у різних формах: спалювання, прожарювання, кип’ятіння, пастеризація, бучіння, дія гарячого повітря, пари. У дезінфекційних камерах використовують чотири варіанти впливу: сухе гаряче повітря (сухий жар +160-180º С); газові суміші; зволожене гаряче повітря (дезінфекційні спеціальні камери Крупіна, Сакса тощо); зволожене гаряче повітря з пароподібним формальдегідом (пароформалінові камери АПК, ДДА, Макарова) (Додаток 2).

Дія низьких температур призупиняє життєдіяльність патогенних мікробів (заморожування харчових продуктів, сухі мікробні культури).

Дія променевої енергії використовується для знезараження повітря (прямі промені сонячного світла, ультрафіолетове опромінення), дезінфекції хірургічного, стоматологічного і перукарського інструментарію, ін’єкційних шприців і голок, аптечного, лабораторного та іншого посуду (ультразвук), дезінфекції стічних вод і сировини тваринного походження (радіоактивне випромінювання).

Біологічний метод використовується переважно для знезараження стічних вод на полях фільтрації та зрошування, сміття та відходів у компостах, біологічних камерах.

Хімічний метод базується на використанні дезінфекційних засобів у вигляді розчинів, емульсій, суспензій, порошків, паст, що викликають загибель мікроорганізмів на поверхні та всередині об’єктів і предметів оточуючого середовища, а також у повітрі й у різних субстратах (харкотиння, фекалії, гній тощо).

Вимоги щодо хімічних дезінфекційних засобів є наступними: широкий спектр антимікробної дії або висока вибірковість щодо певних видів патогенних мікроорганізмів; швидка і повна розчинність у воді; дія в мінімальних концентраціях; низька вартість; швидкість дії; стійкість і тривалість зберігання; збереження активності у присутності органічних речовин, білка, поверхнево-активних речовин (ПАР) тощо; відсутність токсичної та алергічної дії на людей; відсутність агресивної, корозивної дії, що знищує колір, форму предметів.

Існують наступні способи використання дезінфекційних засобів: зрошування, нанесення аерозолю, протирання, занурення, замочування, засипання порошками чи гранулами, обробка пароформаліновою сумішшю; внесення дезінфекційних засобів до колодязів, басейнів і штучних ємностей.

На ефективність дезінфекції впливають фізико-хімічні властивості дезінфектанту; чутливість м/о до дезінфекційних засобів; експозиція, ступінь мікробного забруднення об’єктів дезінфекції, особливість об’єктів, що підлягають обробці, способи дезінфекційної обробки. Вибір способу і режимів дезінфекції визначається особливостями конкретного об’єкта дезінфекції та відповідними інструктивно-методичними документами.

За механізмом дії на білок хімічні деззасоби поділяються на окислювачі (хлорвмісні засоби, пероксид водню, перманганат калію); коагулянти (солі важких металів – двохлориста ртуть; спирти – етиловий; кислоти – карболова); консерванти (формалін, нірван, гібітан) і розчинники (мила, ПАР, луги).

Сучасні хімічні деззасоби поділяються на наступні групи: галогенвмісні (неорганічні та органічні хлорвмісні; бромвмісні; йодовмісні); кисневмісні сполуки; ПАР; гуанідини; альдегідвмісні засоби; спирти; фенолвмісні сполуки; луги, кислоти.

Розрізняють два види дезінфекції: профілактичну і осередкову, остання поділяється на поточну і заключну. Додатково виділяють камерну дезінфекцію речей і санітарну обробку людей.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою запобігання виникнення інфекційних захворювань при відсутності явного ДЗІ, але коли не виключається ймовірність його присутності в даний час або появи у подальшому. Профдезінфекція у плановому порядку проводиться у ЛПУ; ДДЗ і школах; місцях загального користування і скупчення людей (вокзалах, готелях, гуртожитках, громадських вбиральнях, перукарнях, лазнях, басейнах тощо); підприємствах харчової промисловості та громадського харчування, переробки тваринної сировини; водопровідних станціях; очисних спорудах.

Осередкова дезінфекція проводиться з метою ліквідації епідемічного осередку у сім’ї, гуртожитку, ДДЗ чи учбовому закладі, ЛПУ, в іншому місці, де наявні ДЗІ. Розрізняють дві форми осередкової дезінфекції: поточну і заключну.

Поточна дезінфекція проводиться з метою попередження поширення збудників навколо ДЗІ, й виконується протягом усього періоду заразливості хворого (носія): до його госпіталізації чи одужання; до повної санації носіїв; до зняття перехворілих з диспансерного обліку. Медичний працівник, який першим виявив хворого в осередку інфекційного захворювання, організовує дезінфекційні заходи. За місцем проживання хворого їх проводять оточуючі особи (родичі).

Форма і обсяги проведення осередкової поточної дезінфекції є наступні: знезараження приміщення (вологе прибирання з використанням миючих засобів); кип’ятіння посуду (2 % розчин соди) і білизни (2 % миючий засіб) перед пранням – 15 хв.; миття предметів догляду з милом або розчином миючого засобу; знезараження виділень киплячою водою у співвідношенні 1:3 протягом 1 години; миття посуду для збору виділень гарячою водою ззовні та всередині.

Регламентовано обов’язковий контроль поточної дезінфекції в осередках черевного тифу та паратифу В, шигельозів, туберкульозу, дифтерії, грибкових захворювань, при інших інфекціях – за епідемічними показаннями.

Заключна дезінфекція в осередку проводиться після видалення (усунення) ДЗІ з осередку інфекційної хвороби (госпіталізація, смерть, видужання, зникнення з невстановленої причини); перепрофілювання інфекційного стаціонару. Знезараженню підлягає автотранспорт, яким проводилася евакуація інфекційного хворого. Заходи проводяться через 3-12 годин після виведення із осередку ДЗІ з використанням хімічного методу (обробка кімнати, де знаходився хворий, місць загального користування), може супроводжуватися забором речей для камерного знезараження.

Заключна дезінфекція обов’язкова в осередках чуми, холери, поворотного тифу, епідемічного висипного тифу, хвороби Бриля, Ку-гарячки, черевного тифу і паратифів, сальмонельозів, туберкульозу, лепри, орнітозу, дифтерії, грибкових захворювань волосся, шкіри, нігтів тощо. При спороутворюючих інфекціях заходи проводяться за спеціальним регламентом. У випадку необхідності, крім дезінфекції, проводиться дезінсекція і дератизація. Дезінфекція в осередках карантинних інфекцій здійснюється персоналом, який забезпечений захисним одягом, що передбачений спеціальною інструкцією.

Якість заключної дезінфекції оцінюється візуальним, фізичним, хімічним і бактеріологічними методами контролю.