Трансформація уявлень про космос: від архаїчних теогоній до сучасної астрономії

Для опису різноманітних станів Усесвіту ще в античній міфологічній, науковій і філософській традиції використовувалися поняття «хаос» і «космос». Поняття «хаос», що широко вживається в науковій і ненауковій сферах, походить від грецького χάος, основним сенсом якого є «невпорядкованість, непрогнозованість, непередбачуваність, невідомість». У цьому відношенні «хаос» діаметрально протилежний поняттю «космос». Якщо ж говорити про початкове, міфологічне значення цього слова, то хаос – це швидше «первісна порожнеча, простір без речей». У сучасному природознавстві (фізиці) поняття «хаос» можна порівняти за значенням з поняттям «ентропія».

Проте в процесі трансформації сенсу «хаос» в християнській культурі, поступово почало домінувати інше значення – «невпорядкованість», «безлад», тоді як в давньогрецькій мові для такого позначення було інше слово – «тарахе» (ταραχή). У класичній античній філософії слово хаос використовувалося метафорично, «не дотягуючи» до концептуально-категоріального рівня. У давньогрецькій міфологічній і астрономічній традиції можна вирізнити декілька важливих етапів концептуалізації теми «хаос – космос».

Уявлення про походження світу та його трансформації протягом усієї тисячолітньої античної наукової та філософської традиції мали суперечливий характер. Міфологічні уявлення потроху поступилися місцем філософській і науковій картинам світу. Понятійна форма моделей світу неминучо витіснила образно-символічну картину походження космосу.

Розуміння того, що означає «космос» і як він влаштований, необхідне для реконструкції різноманітних картин світу в цілому. Космос у різних вимірах й аспектах завжди був важливою темою філософствування в античній культурі. Міф, філософія, наука та мистецтво античності незрозумілі без роз'яснення грандіозних символів й оригінальних понять античних поетів, учених і філософів. Уявлення про космос були різноманітними й постійно трансформувалися.

Вирізнимо чотири основні послідовні способи структуризації космосу.

• Теогонія – спосіб опису, властивий у цілому міфоепічній епосі, тому для теогоній характерне пояснення генезису Всесвіту за допомогою дій надприродних, божественних сил.

• Космогонія – це сукупність описів і пояснень виникнення Всесвіту, його структуризації і це, врешті-решт, динамічна інтерпретація його законів.

• Космографія – це результат фіксованих астрономічних описів і коментарів до них, а також набір схем і карт Усесвіту (небесний глобус Анаксимандра, каталог зірок Евдокса та ін.). Широкого розповсюдження космографія набула в античності, а потім і в Середні віки.

• Космологія – є науковим описом статичного аспекту космосу, виявляє причинно-наслідкові зв'язки в Усесвіті як єдиному цілому.

«Космос» в широкому сенсі – це впорядкована й гармонізована система речей. Спочатку, в міфопоетичній античній культурі грецьке слово κόσμος означало «порядок, красу шикування війська, орнаментальність». На противагу «хаосу» слово «космос» позначає порядок, гармонію речей і подій у Всесвіті. У гомерівській міфопоетичній традиції грецьке слово «космос» (κόσμος) позначало «шикування воїнів, упорядкованість речей і подій, передбачуваність». Примітно, що термін «косметика» і «космос» походять з одного й того ж кореня, що означає «красу» світобудови та людини. Уведення до інтелектуального обігу слова «космос» традиційно пов'язується з ім'ям Піфагора.

Перехід від античної до християнської культури відмічений переосмисленням багатьох понять. У перші століття християнської ери синонімічно поняттю космос використовувалося слово «еон». А в грецькому тексті Біблії (Септуагінті), разом з терміном «космос» використовується ще й інше слово – «ойкумена». Ці слова позначають тут світ після шістьох днів творіння, тобто світ населений живими істотами, зокрема людину. У середньовічній латинській культурі синонімічним «космосу» став «універсум» (universe). У середньовічному теологічному дискурсі під універсумом розумівся світ створений Богом, але, природно, що сам Бог не входив до поняття «універсуму». Пізніше, у латинізованому варіанті «космос» почав перекладатися як «універсум» (universe). Потім, у науковій і філософській традиції нового часу, особливо у філософських трактатах ХVII і XVIII століть використовується латинський термін absolute, як синонімічний поняттям «космос» і «універсум». Робиться акцент на цілісності й тотальності всіх існуючих речей. Тут посилюється значення холістичності (цілісності) світу, а також взаємопов'язаності всесвітніх законів.

У сучасній фізиці, точніше у фізичній космології сенс «космосу» й «універсуму» передається виразом «просторово-часовий контінуум». Космос є предметом сучасної космології, але в спеціальному значенні, що залежить від конкретного контексту. Якщо говорити про сучасну затребуваність термінів «космос» і «універсум», то щонайближче за сенсом буде словосполучення «просторово-часовий континуум». Для ноосферології цінними є всі поняття, які вказують на цілісність, законовідповідність, історичність і пізнаваність світу, у якому людство завдяки своїм розумним здібностям і діяльності створює штучне середовище – ноосферу.