Цілі соціального управління.

Поняття механізм використовується у загальному розумінні у двох основних значеннях:

1. Внутрішня будова механізму, приладу, апарату, яка приводить їх у дію.

2. Система, що визначає порядок якого-небудь виду діяльності.

Механізм соціального управління – сукупність цілей, функцій, принципів та методів, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування соціальної системи.

Мета як вихідна категорія управління.

Теорія соціального управління надає великого значення виробленню стратегії та розгляду цілей як системоутворюючої ознаки будь-якої організації. Оскільки організації є цільовими системами, остільки мета є їхньою основною ознакою, яка відрізняє дану систему від іншої.

Формування цілей та завдань соціального управління виходить із глибокого та всебічного аналізу розвитку суспільства, його конкретної сфери та певної системи. Соціальне управління покликане планувати, організовувати, координувати, стимулювати, контролювати діяльність колективів та окремих людей, спрямовану на досягнення поставлених цілей.

Ще Арістотель у своїй "Політиці" вказував, що благо геть усюди залежить від дотримання двох умов:

1) правильного визначення кінцевої мети всякого роду діяльності та

2) відшукування відповідних заходів, які ведуть до кінцевої мети.

Якщо соціальні системи (наприклад, сім’я, територіальна спільність) не мають визначеної мети, то керування ними в традиційному вигляді стає неможливим; воно трансформується в різноманітні форми непрямого стимулювання, з урахуванням впливу на вказані системи різного роду факторів і т.п. Однак і таке управління реальне лише за умови, що суспільство в цілому виробило уявлення про бажаний стан стихійно виникаючих соціальних підсистем, тобто сформулювало мету їхнього розвитку.

Мета є найважливішою характеристикою процесу управління, його змістом. Власне задля досягнення певних цілей і здійснюється процес управління.

Теорія соціального управління надає велике значення виробленню стратегії та розгляду цілей як системоутворюючої ознаки будь-якої організації. Оскільки організації є цільовими системами, то мета є їх основною ознакою, яка відрізняє одну систему від іншої.

Формування та вибір цілей є початковим пунктом управління. Соціальне управління відрізняється від управління інших систем (технічних та біологічних) тим, що вплив суб’єкта управління на об’єкт відбувається насамперед шляхом визначення мети діяльності.

Соціальне управління втілюється в системі цілей:

- перспективних і поточних;

- організаційно-технічних і соціально-економічних;

- господарчих;

- галузевих;

- регіональних.

З точки зору науки управління чітке визначення проблеми і, на підставі цього, формування реальної мети складає не менше 50% успіху.

Мета завжди виступає як сутність мотивів, засобів та результатів.

Мотив – прагнення задовольнити ту чи іншу потребу. Для набуття визначеності мотив повинен бути підкріплений наявністю певних засобів (ресурси, умови), використання яких може привести до бажаного результату.

У соціальному розумінні мета ніколи не співпадає з кінцевими результатами, оскільки в результат привносяться інші наслідки, які не збігаються з початковим передбачуваним результатом. Формуючи мету, слід врахувати можливі наслідки, до яких призводить діяльність щодо досягнення мети.

Оскільки мета визначається суб’єктом управління свідомо, то поряд з об’єктивними вона містить і суб’єктивні орієнтири (інтереси, зовнішній тиск тощо). Мета не існує в об’єктивній діяльності у сформованому вигляді. Її належить визначити і сформулювати. на цей процес, перш за все, впливають знання проблеми, досвід, наявні засоби, найбільш актуальні проблеми, інтереси та інші фактори.

Існує три види загальних цілей спільних для всіх організацій:

- цілі завдання;

- цілі орієнтації;

- цілі власно системи.

Цілі завдання ставляться суб’єктами управління вищого рівня, переважно з нормативним закріпленням. Такими цілями відображається призначення системи у зовнішньому світі: охорона зовнішнього природного середовища, підготовка фахівців, боротьба із злочинністю тощо, що закріплено відповідними указами, постановами і наказами.

Цілі орієнтації відображають загальні інтереси особи та колективу, призначеного втілювати поставлену ціль, завдання.

Навіть за відсутності бажання займатися конкретним видом діяльності людина змушена задовольняти певні свої потреби: здобувати засоби для існування, поліпшувати життєві умови, реалізовувати здібності для того, щоб зробити кар’єру.

Цілі власне системи відображають прагнення останньої зберегти свою стабільність, цілісність, рівновагу у взаємодії із зовнішнім середовищем. Тут проявляється зусилля системи, спрямовані на узаконення її структури, забезпечення необхідними ресурсами, забезпечення її стійкості проти несприятливих факторів.

Зазначені цілі не перебувають у відносинах підпорядкування. Проте зв’язок між ними існує щільний, вони можуть доповнювати одна одну, суперечити. Як правило, зазначені цілі перебувають у стані конкуренції. Це і зрозуміло, адже кожна організація зобов’язана виконувати цілі завдання, визначені зверху, як правило, має власні цілі орієнтації, які можуть не співпадати.

Ці обставини не рідко не враховуються суб’єктом управління, який вважає, що організація, яка перебуває в його підпорядкуванні, прагне досягти лише цілей завдань. Разом з тим при постановці цілей завдань обов’язково слід врахувати цілі орієнтації і цілі власно системи. В багатьох випадках це практикується для усунення факторів, що заважають досягти цілі завдання.

Мета розробляється людиною, тому містить елемент суб’єктивного. Одним з критеріїв оптимальності мети є те, що частка об’єктивного повинна переважати суб’єктивну. На цей критерій суттєвий вплив справляє рівень знань, врахування та аналізу інформації про об’єктивні умови, якість методик розробки мети, складу учасників тощо.

Встановлення мети це:

1) початок будь-якого управлінського впливу або дії, основний зміст планів;

2) основа побудови критеріїв, стандартів, нормативів, що використовуються для оцінки діяльності організації загалом, окремих її підсистем, робіт і виконавців;

3) одна з основних складових, що застосовуються для виявлення проблем (порівнюються мета та досягнуті параметри системи, для якої встановлено мету; розрив між ними є полем «проблем», які треба розв’язати);

4) загальний, попередній варіант рішення, що задає джерела та «поле рішень», а також їхній зміст в узагальненому вигляді;

5) стрижень організаційно-практичної діяльності, оскільки усвідомлення мети допомагає згуртувати персонал і мотивувати його на досягнення результату.

Функції цілей, що випливають з ролі, можна сформулювати так: виправдовують існування, законність організації;

регулюють поведінку організації та її членів;

сприяють розподілу відповідальності між структурними підрозділами;

зменшують невизначеність, сприяють пристосуванню до середовища;

забезпечують основу для конструювання організації та взаємодію між окремими її підсистемами.

Мета в управлінні — це ідеальний образ бажаного, можливого і необхідного стану об’єкта, відносно якого формулюється мета[2, с.68-78].

Таким чином формування мети управління – це визначення бажаного, можливого та необхідного стану системи з однозначним відокремленням його від неможливого, небажаного та непотрібного.

Визначення мети в управлінні — це логіко-аналітичний та емоційний процес, який має спиратися на наукові засади, що допомагають вибрати характеристики загальної мети.

У більшості випадків формування мети управління доцільно здійснювати поетапно:

1. Виділення необхідних обставин, закономірних етапів системи та включення їх до мети управління.

2. Визначення можливих, але не бажаних обставин та станів, яких слід уникати та від яких треба відмежувати мету управління.

3. Визначення можливих і бажаних обставин та включення їх в мету управління.

4. Відмежування мети від бажаних, але об’єктивно неможливих обставин.

Враховуючи складність розробки названих етапів, стає зрозумілим, що розробка цілей управління потребує серйозного наукового підходу, використання сучасних досягнень науки і техніки.

Розробка цілей управління зустрічається з цілим рядом проблем, розв’язання яких сприяє вдосконаленню управління системами (організаціями):

1. Проблема збереження мети. Загальна мета конкретизується у завданнях, і це є важливою умовою, що забезпечує її досягнення. Але при цьому виникає небезпека того, що зміст мети не знайде свого повного відображення у поставлених завданнях і якась частина мети буде втрачена (з певних причин).

2. Сприйняття цілей завдань тією організацією, перед якою вони поставлені. Основна складність полягає у подоланні можливих суперечностей між змістом мети та сподіванням членів колективу, призначених її здійснювати. Не останню роль у цьому випуску відіграє якість формування мети.