З початку 18 століття скульптура в значній мірі розвивалася в залежності від принципів оздоблення інтер'єру рококо, вона часто втрачала монументальність, набуваючи більш камерний і декоративний характер. Так само як і в живописі, в ній змінилися характер тематики і художні прийоми, відбувався перехід до світської невимушеності і витонченої грації, динамічності та легкості форми, до інтимної трактуванні образу. Але з середини 18 століття з'явилося тяжіння до простоти, строгості і лаконізму. Поворот до реалізму супроводжувався пошуками героїчних образів, зверненням до античності. Високі досягнення французької монументальної пластики другої половини 18 століття належать в першу чергу Етьєну Морісу Фальконе - улюбленець маркізи де Помпадур. Він розрабативал скульптурні композиції з бісквіта для Сервской мануфактури маркізи. Найбільш извесно його скульптура дени Дідро. Майстер лірико-ідилічного жанру у Франції, він прославив себе створенням монументальної бронзової статуї Петра I в Петербурзі - знаменитим «Мідний вершник»Етьєн Моріс Фальконе (фр. Étienne Maurice Falconet, 1 грудня, 1716, Париж - 24 січня 1791, Париж) - відомий французький скульптор 18 століття.Неповний перелік творів Фальконе Скульптура першої половини ХVІІІ століття знаходилася в залежності від принципів декорації інтер'єру. Майже кожен із французьких скульпторів цього періоду одночасно працював у різних жанрах - і в історично-міфологічному, і в портретному. Їх відношення до пануючих стилів - рококо та неокласицизму - також було досить вільним. “Один і той же майстер з легкістю переходив від витончених статуеток в стилі рококо до монументальних неокласичних композицій”Бурдель На початку ХVІІІ століття традиції рококо розвивав скульптор Єдм Бушардон (1698-1762). В творчості цього майстра визначаються нові художні прийоми - витонченість і аристократизм. В 1732 році Бушардона запрошують у Париж і він стає скульптором короля Людовіка ХV. Починає працювати в різних королівських резиденціях.Найбільш відомі його роботи - статуя Людовіка ХV на коні тафонтан Гринель. Фонтан це пам'ятник, що стоїть на роздоріжжі епохи. В ньому є щось і від класицизму і від рококо. Бушардон любив і захоплювався античною культурою. Про це говорять і його витвори: статую Людовіка ХV, представлено в римських обладунках, як імператора, а також “Приборкувач лева”(1737) представлений в образі Геракла.Одним з найбільш відомих витворів Бушардона є “Амур”. Фігура Амура витончена, його рухи наповнені грації, що повністю відповідає манерам стилю рококо. Ідея скульптури не втратила своєї актуальності - любов, обеззброююча сила. В творчості майстра органічно поєднувалися різні стилі, що свідчить про його великий талант.Найбільше стиль рококо проявився в творчості Жана Батиста Лемуана (1704-1778). Головна область його творчості - декоративна пластика і портретні бюсти. Він виповнив скульптурні прикраси для інтер'єру готеля Субіз в Парижі. Лемуан був прекрасним вчителем, із його майстерні вийшли два скульптори - Пігаль і Фальконе.Жан Батіст Пігаль (1714-1785) -“був прозваний сучасниками “Безпощадним”, оскільки в портретах він ніколи не іделіазував свої фігури”Всеобщая история искуств, т. ІV, М., 1963, с. 294. Наприклад,в автопортреті 1780 року, майстер показав невблаганну на нього старість. Такий реалізм простежується і в мармуровій статуї Вольтера. Пігаль переніс на зображення всі ті ознаки старості, які описав у своєму листі Вольтер. У витворах інших жанрів скульптор намагався з'єднати витонченість із складними силуетами фігур. У своїй справі Пігаль був великим майстром. Він, ніби зазираючи в душу людини, з точністю передавав її емоції.Інший учень Лемуана, Етьєн Моріс Фальконе (1716-1791) - один з найбільших скульпторів ХVІІІ століття, відрізнявся блискучою ерудицією, прекрасно знав античну скульптуру. Більше 10 років керував фарфоровою маніфактурою в Севрі. Його маленькі композиції в стилі рококо на античні сюжети (50-60рр.) - “Амур”, “Аполон іДафна” та інші - тонко передаютьввідтінки настрою.Він як і всі інші митці змушений був виконувати алегоричні композиції для маркізи Помпадур. Однак майстер все життя тяжів до монументальних і драматичних образів. Дуже виразною є його рання композиція “Мілон Кротонський” (1744). Це дуже драматична за сюжетом композиція, в якій відчувається повна емоційна напруга.“Тільки природу живу, одухотворену, пристрасну повинен передавати скульптор в марморі, бронзі чи камені”Зарецкая З.В. Фальконе, Л., 1970, с.20- ці слова завжди були девізом Фальконе.
