РОЗДІЛ 7. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ТВОРІВ ЖИВОПИСУ ТА СКУЛЬПТУРИ

Скульптурні композиції аналізуються за тими ж загальними правилами, що і інші сполучення символів. Інтерпретація здійснюється на трьох рівнях:

а) рівні авторського сприйняття твору (авторської самоназви);

б) імпліцитно-психічному (суб’єктивно-психологічному) рівні;

в) рівні культурних архетипів.

Зрозуміло, що в крос-культурному вимірі архетипові символи можуть мати доволі різнопланове тлумачення, а тому вони наряд чи можуть вважатись загальнокультурними універсаліями.

Авторська самоназва є лише орієнтуючою для інтерпретації, оскільки сам скульптор може давати назву, виходячи із творчо-естетичного задуму композиції. Зрозуміло, що сама назва може і не відображати імпліцитно-психологічних проявів психіки автора, що закладені в скульптурний витвір, і, тим більше – архетипових шарів об’єктивації соцієтальної психіки та відповідних соціальних смислів. Це, однак не виключає того, що і в художніх назвах часто відображаються архетипові констеляції, що дають вихід як на етнокультурну матрицю, так і на різні міжкультурні паралелі. Надалі скульптурні композиції в ілюстративних прикладах беруться із каталогу «Великий скульптурний салон арт.- К.: Арт-Юкрейн, 2009.

Ілюстративний приклад 1. Скульптурна композиція під назвою «Чий я?», виготовлена з бронзи, представлена лелекою, що тримає під лівим крилом сповите немовля.

Інтерпретація. На суб’єктивно-психологічному рівні ми маємо справу із розв’язанням проблеми екзістенційного привласнення і, водночас, самовизначення (особа запитує себе про свою приналежність і свій власний вибір, ідентифікуючись при цьому із немовлям).

На культурно-архетиповому і соціально-смисловому рівні йдеться передусім про визначення споконвічної проблеми української етносоціальності – проблеми визначення власного місця в історії макроспільнот, що намагалися асимілювати Україну до свого складу.

Запитання, отже, адресоване лелеці як архетиповому втіленню материнської самопожертви: архетип немовляти запитує архетип жертовної матері (бо це втілення жертовності в українській культурі асоціюється з лелекою) «чий він?», бо перебування в архетипі означає вічну невтіленість українства в етносоціальній самості, відсутність соціальної та культурної матеріалізації в історії як такої. Отже, це запитання про приналежність іншій ідентичності відображає намагання стати «ми» перш ніж стати «я», себто, українська людина задається запитанням про те, «до кого увійти? І «з ким інтегруватись (чим стати)?» перш ніж задати питання про те, «хто він?».

Ілюстративний приклад 2. Скульптурна композиція під назвою «Віче» виготовлена з бронзи, представлена трьома биками, які зплелися в поцілунку.

Інтерпретація. На суб’єктивно-психологічному рівні йдеться про усвідомлення народного зібрання як зібрання «биків», що на жаргонній мові позначає неосвічене, забите, тупе селянство і його представників. Архетиповий та соціально-смисловий рівень інтерпретації, при цьому із проведенням відповідних міжкультурних паралелей, дає можливість ідентифікувати народні збори як своєрідну форму політичного еротизму, що знаходить своє втілення у взаємному лобизанні тяглових тварин, призначених для забиття (саме так на архетиповому рівні скульптором ідентифікується народ і народні маси). Для української культури розуміння бика як бидлоти (робочої худоби) є відомим польським привнесенням; враховуючи те, що поляки були схильні називати українців бидлотою, йдеться і про відповідні ремінісценції поневолення в сприйнятті української демократії як зооохлократії.

Ілюстративний приклад 3. Скульптурна композиція під назвою «Феміністка», виготовлена з бронзи, представлена конем, що стоїть на двох (замість чотирьох) жіночих ногах у чоботях, з шишкоподібним тулубом, на задку якого розташовано завідний іграшковий ключ. Сама «феміністка» представлена хлопчикоподібним чоловічком, що сидить на чийсь голові (імовірно, чоловічого походження) генітальною зоною із розставленими в боки ногами, із надягнутим на голові ковпаком, верхня частина тулуба із жіночими грудьми, проміжна частина представляє собою барабан із отворами, крізь які видніються витягнута вперед рука із стрижнем, інша рука в жесті «витягнутий вказівний палець» вказує на шишкоподібне стовщення на черевику.

Інтерпретація. Автор має на увазі чоловіка (коня), що виступає по відношенню до жінки «завідною іграшкою». Вітальна енергія чоловіка-коня підкорена феміністичній механіці маскулінної жінки, яка в повному розумінні цього слова, «сіла чоловікові на голову». Тепер вона здійснює акробатичні трюки на чоловічій голові, експлуатуючи фаломорфні символи (ковпак як фалоцентричний ідеал і жезл як імітація чоловічого фалосу – звісно, фалоцентризм уявний і комічний). При цьому вона адресує чоловікові принижуюче-собачу команду-директиву «До ноги!», виражаючи її вказівним жестом.

Ілюстративний приклад 4.