Ситуаційний і рефлексія індетермінізмІноді стверджують, що детерміністські пояснення неможливі, оскільки в соціальну дію входять ситуаційні тлумачення, суб'єктивність, рефлексивність і раптова поява нового. Це стара лінія критики, висхідна щонайменше до дильтеевскому розрізнення між Geisteswissenschaften і Naturwissenschaften*, а кінець кінцем - до бунту німецьких ідеалістів проти Освіти. Останніми роками така критика стала дуже помітною, так що кінець XX ст. можна охарактеризувати як час пожвавлення неоидеализма. * * Науками про дух [і] науками про природе.- Прим. перев.
Потрібно визнати, що суб'єктивістські і інтерпретативні шко-лы думки в нинішній соціології внесли позитивний вклад в со-циологическое знання. У методологічному плані ці підходи сприяли мікродослідженням в природних ситуаціях, уживається в процеси, почуття і думки реальних людей, образую-щих суспільство. До таких досліджень, зокрема, відносяться включене спостереження, що практикується символічними интеракционистами, а також спроба І. Гофмана "картографувати" приро-ду повсякденного життя. Без подібних досліджень нам залишилося б вивчати засадничі реальності предмета соціології лише побічно, в межах дієвості її методу. За останні декілька десятиліть в мікродослідженнях з'явилися інші нов-шества, починаючи з експериментів першопроходців этнометодоло-гов і до, ймовірно, найбільш "емпіричного" аналізу, коли-небудь здійсненого в соціальних науках, використовуючого аудио- і ви-деозаписи природних взаємодій як основу для разработ-ки формальних моделей при аналізі розмов ["conversational analysis"]. Велика частина такої роботи тридцять років тому відповідно до канонів була б виключена. Почуття відчуженості від социо-логического "істеблішменту", яке випробовують багато социо-логи-интерпретативисты, - це, без сумніву, данина воспоминани-ям тих, хто жив у той час. Хула на "позитивізм" частково є вираження протесту інтелектуальної меншості проти сво-их тих, що давнішніх пригноблюють після придбання ним нарешті деякій респектабельності. Проте не потрібно припускати, що всякий зв'язок між субъек-тивно-интерпретативной і науковою соціологією нині розірваний і що мікродослідження інтерпретативними методами має бути визнане чимось на зразок "відособленого, але рівноправного" анклава. Навпаки, досягнення мікросоціологів-інтерпретаторів повинні розширювати наші уявлення про прийнятні методи в соціологічній науці. Ясно, що науковий метод в нашій області не може виключити вивчення суб'єктивного. Соціологічну науку не можна заснувати на чистому біхевіоризмі (хоча ми не долж-ны доходити і до протилежної крайності, ігноруючи важ-ность поведінку, включаючи і несвідому поведінку). Науку не обов'язково будувати з "кількісних даних" у вузькому сенсі. Науку робить наукою здатність пояснювати, за яких умов модель одного виду придатніша, ніж інша, з якої б обла-сти вони не були узяті. Соціологічну науку не можна також ототожнювати з жест-кой операционализацией усіх її понять. На відомих рівнях включення неоперациональных понять законне не лише для пояснюючих теорій. Навіть абсолютно "позитивістська" модель вимушена зберігати поняття загальної орієнтації, в полі значи-мости яких знаходяться конкретні гіпотези і операционализи-рованные змінні. Ми завжди потребуємо моделі устрою світу, в умоглядній картині фундаментальних процесів і сущ-ностей, а також їх взаємозв'язків [65; 76]. Конкретні гіпотези мають сенс, тільки коли вони засновані на базових представле-ниях про світ, з яким ми маємо справу. Вужчий, традицион-ный позитивізм, вимагаючи тотальною операционализации усіх поня-тий, просто приймає без доказів неусвідомлену концепцію світу, в рамки якої і поміщає свої явно виражені гіпотези. Дослідники цього типу легко можуть замкнутися у рамках здорового глузду або ідеології, а зосередженість на дослідницькій техніці не дозволить їм помітити цю обмеженість. Социологи-интерпретативисты надають нам послугу, акцентуючи цю тему, так що ми вимушені в явній формі осмислювати приховані базові моделі і тим самим вводити їх в теорію.
|
