Ред.]ҐрунтиРозподіл різних типів ґрунтів у Європі в цілому має зональний характер. Виділяються 4 пояси ґрунтоутворення: арктичний (полярний), бореальний, суббореальний, субтропічний. Найбільші площі займають ґрунти бореального і суббореального поясів. За структурою ґрунтової зональності і типами ґрунтів райони з вологим океанічним кліматом Західної Європи відрізняються від районів з континентальним кліматом Східної Європи. В арктичному поясі формуються арктичні і тундрові ґрунти. Перші представлені на Шпіцбергені, Землі Франца-Йосипа, на півночі Нової Землі, є дуже малопотужними ґрунтами зі слабкою диференціацією генетичних ґрунтових горизонтів. Тундрові ґрунти поширені на півночі Феноскандії, на півдні Нової Землі, на Східноєвропейській рівнині на північ від Північного полярного кола. Це найчастіше перезволожені ґрунти зі слабкою аерацією, дуже повільним розкладанням органічних залишків, переважно кислою реакцією, малопотужним гумусовим горизонтом, що переходить у глейовий горизонт сизого кольору. У знижених слабко дренованих місцях (особливо у басейні нижньої течії р. Печора) тундрові ґрунти сполучаються з тундровими болотними ґрунтами. Бореальний пояс охоплює Ісландію, велику частину Феноскандії, Британських островів, Середньоєвропейської рівнини і Східної Європи на північ від лінії Львів - Київ - Курськ - Перм - Свердловськ. У районах з континентальним кліматом у цьому поясі послідовно змінюють одне одного: глейово-підзолисті ґрунти північної тайги, для яких у зв'язку з перезволоженням поверхні поряд з підзолоутворенням характерні процеси повільного розкладання органічних залишків; типові підзолисті ґрунти середньої частини тайги з добре вираженим промивним режимом, що приводить до виносу з верхніх шарів значної частини продуктів розпаду; дерново-підзолисті ґрунти південної частини тайги і крислато-хвойних лісів, у яких поряд з підзолоутворювальним процесом розвинуте нагромадження гумусу; на самому півдні бореального поясу в Східній Європі під широколистяними лісами поширені сірі лісові ґрунти з активним дерновим процесом, добре вираженим гумусовим шаром і значним вмістом гумусу (від 3 до 8%). У районах бореального поясу з океанічним кліматом представлені: дерново-торф'янисті ґрунти під субарктичними лугами і рідколіссями Ісландії, північно-західної Скандинавії, Фарерських і Гебридських островів, що відрізняються високим вмістом грубого гумусу; сильно вилуджені дерново-палево-підзолисті ґрунти на півдні Скандинавії і Фінляндії, на півночі Великобританії, на Середньоєвропейській рівнині, що чергуються місцями з лісовими кислими неопідзолистими ґрунтами, що формуються на більш багатих материнських породах. З інтразональних ґрунтів для бореального поясу характерні: алювіальні (у тому числі маршові ґрунти плоского узбережжя); дерново-карбонатні (рендзини), що відносяться до багатих на карбонати материнських порід; дерново-глейові, що розвиваються на слабко розчленованих рівнинах під лугами тайгової зони при неглибокому заляганні ґрунтових вод; торф'яно-болотні ґрунти верещатників на пісках при слабкому дренажі і близькому до поверхні заляганні глин. У гірських районах поясу розвинуті гірсько-тундрові ґрунти, на Уралі також гірські дерново-підзолисті і гірські сірі лісові, у Шотландії і середньогір'ях Скандинавії - гірські підзолисті. У суббореальному поясі розходження у зональній структурі ґрунтового покриву між океанічними і помірно континентальними районами ще більше збільшуються. У помірно континентальних районах під степами на лісових материнських породах сформувалися чорноземи і каштанові ґрунти. У лісостепі і на півночі степи представлені опідзоленими, вилудженими і типовими чорноземами, що відрізняються потужним інтенсивно чорним гумусовим шаром, високим вмістом гумусу (8% і більше), наявністю карбонатного ілювіального шару; у більш сухих степових районах - мало- і середньогумусні звичайні і південні чорноземи (вміст гумусу 4-8%) із щільним і високо карбонатним шаром; у Молдові і суміжних районах Румунії, на сході Приазовської низовини і на рівнинах Криму на мергелях і вапняках - звичайні і південні міцелярно-карбонатні мало- і середньогумусні ґрунти з високим вмістом карбонатів по всьому профілю; у найбільш сухих степах південної України, Нижнього Поволжя, Прикаспію. У результаті значної розчленованості поверхні і літологічної строкатості бурі лісові ґрунти мають різний ступінь лужності й опідзоленості, нерідко чергуються з підзолистими, дерново-карбонатними ґрунтами і бурими рендзинами. У міжгірних рівнинах з їх більш континентальним кліматом бурі лісові ґрунти заміщаються переважно малопотужними типовими і звичайними чорноземами і лужно-чорноземними ґрунтами, основні ареали яких припадають на Придунайські рівнини; тут же, у зниженнях, зустрічаються солончаки і солонці. На більшій частині середньовисотних гір розвинуті гірські бурі лісові ґрунти; у Карпатах, Піренеях і Альпах, крім того, виражені гірські підзолисті (на висоті 1000-1600 м), що змінюються вище гірсько-луговими ґрунтами. У поясі субтропічного ґрунтоутворення південної Європи і Південного берега Криму типові коричневі ґрунти вічнозелених ксерофітних лісів і чагарників зі значним змістом гумусу (4-7%), великою карбонатністю по всьому профілю. У вологих районах ці ґрунти вилуджені, карбонати в них вимиті на велику глибину. На заході Балканського півострова, на південному сході Апеннінського півострова та в інших районах поширення "терра росса" (продуктів вивітрювання карбонатних порід) утворюються сильно карбонатні червоні рендзини. У найбільш сухих районах Середземномор'я у чагарникових формаціях представлені сіро-коричневі ґрунти. На міжгірних рівнинах Балканського півострова на продуктах вивітрювання основних кристалічних порід розвинуті дуже щільні, малогумусні ґрунти смольники, пофарбовані у чорний колір нерозчинними формами органічних речовин. У горах Середземномор'я - гірські коричневі ґрунти, що змінюються з висотою гірськими бурими лісовими. Ґрунти Європи використовуються у землеробстві. Найбільшою розораністю відрізняються райони чорноземних, бурих і сірих лісових, а також коричневих ґрунтів. Дуже слабо в землеробстві використовуються тундрові, бурі напівпустельні, зовсім не використовуються арктичні ґрунти.
|
