Виникнення та діяльність осередків історичної науки в Україні в першій половини ХІХ ст.

Від появи перших університетів (ХІІ-ХШ ст.) в Італії, Іспанії, Франції, Англії започатковується їхня унікальна роль у розвитку історичних знань як центрів науки і культури. Піонерами університетської освіти в Україні були вже згадувані Острозька та Києво-Могилянська академії. Першим класичним університетом на українських землях став Львівський університет (1661), створений на базі колегії, в якому викладалися всі університетські предмети, включаючи філософію й історію, присуджувались ступені бакалавра, магістра і доктора. У попередній лекції зазначалося, що після входження західноукраїнських земель до Австрійської імперії була відновлена діяльність Львівського університету (1784), підвищено його статус, а в 1817 р. йому присвоїли ім'я імператора Франца І. З 1848 р. в університеті допускалося викладання українською мовою і створювалася кафедра української мови та літератури. Найбільше уваги розвитку і поширенню історичних знань приділялося на філософському і юридичному факультетах, де сформувався ряд українських істориків.

У 1870 р. в університеті утворилося українське студентське товариство «Академічна бесіда», учасники якого виявляли щире зацікавлення історією України. Спадкоємець «Академічний гурток» започаткував видання журналу «Друг». У ньому співпрацювали І. Франко, М. Павлик, публікувалися листи М. Драгоманова, в яких обстоювалася ідея цілісності українського руху, його єдності у межах Галичини та Наддніпрянщини.

Історики Харківського університету оприлюднили ряд важливих наукових дискурсів зперіодики - «Харьковского еженедельника», «Украинского вестника», «Украинского журнала» таін.Особливу роль у розвитку української історичної науки су-дилося відіграти Київському (Імператорському) університету Св. Володимира, заснованому 1834 р. Символічно, що його першим ректором був Михайло Максимович (1804-1873) -визначний український учений, історик, фольклорист і етно-граф.

25.Діяльність Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Публікація історичних джерел у першій половині ХІХ ст. Важливим чинником розвитку української історич-ної науки стала археографічна діяльність: пошук, виявлення, збирання, опрацювання та публікація джерел з історії України. На перших порах пошук пам'яток, колекціонування старожитностей провадилися на аматорському рівні, а з сере-дини XIX ст. почали створюватися для цих цілей спеціальні археографічні інституції.Ідея створення такої інституції в Києві належала М. Макси-мовичу, але після його усунення з посади ректора Університету Св. Володимира, її реалізація зволікалася. Тільки у 1843 р. була заснована «Тимчасова комісія для розбору давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губерна-торові». Офіційний С.-Петербург ставив завдання зібрати документальні свідчення «російськості»названих Південно-Західною Росією, довести їх «споконвічну» приналежність Росії. Першим головою Комісії був управитель канцелярії генерал-губернатора Н. Писарєв, а згодом новго-род-сіверський поміщик, щирий прихильник української старовини М. Судієнко (до 1857). Пізніше Комісію очолив М. Юзефович (до 1889), якого підозрюють у підготовці проекту зловісного Емського указу. Серед членів комісії і її співробітників були М. Максимович, П. Павлов, В. Домбровсь-кий, М. Іванишев, П. Куліш, Н. Рігельман, Т. Шевченко, В. Іконников, В. Антонович (секретар комісії), М. Володи-мирський-Буданов, О. Левицький, пізніше І. Каманін, А. Сто-роженко, М. Довнар-Запольський, М. Грушевський та ін.Комісія мала головний друкований орган «Архів Південно-Західної Росії», який видавався серійно: акти з історії церкви; акти з історії шляхти; історія козаччини і гайдамаччини; походження шляхетських родів та ін. Крім того, комісія вида-вала літописи, збірники з історичної топографії, картографії, палеографії тощо. Завдяки діяльності комісії було опрацьовано принципи публікації різних видів джерел, які лягли в основу української археографії, побачили світ десятки томів архівних джерел, козацькі літописи, писемні джерела, виявлені в державних канцеляріях, монастирських архівах, у бібліотечних, музейних і приватних колекціях Правобережжя, Волині і Східної Галичини.Концентрованим підсумком діяльності комісії стали 15 томів «Актов, относящихся к истории Западной России, собран-ньіе и изданньїе Археографической комиссией» (1846-1853). До цієї серії увійшли документи і матеріали з історії України за період з 1340-1699 рр.Видавнича діяльність комісії стимулювала наукові дослід-ження з історії України, створювала для них ґрунтовну джерельну базу. Окрім того, вона сприяла розширенню архео-логічних розкопок, розвитку спеціальних історичних дисциплін: палеографії, генеалогії, картографії, топоніміки. Навколо комісії сформувалася досить численна група дослідників, які склали ядро наукової школи істориків-доку-менталістів на чолі з В. Антоновичем.