Галицький.

Столицею свого князівства Данило Романович обрав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк. З наказу Данила і його брата Василька Романовича були споруджені міста-замки Данилів, Крем'янець, Угровеськ та інші. До міст Данило запрошував "сідлярів, і лучників, і тульників, і ковалів заліза, й міді, і срібла, і життя наповнювало двори навколо замку, поля і села". Ці слова у літописі наводяться при описі заснування Холма, але вони стосуються й інших новозбудованих міст.

Фортифікаційна і будівельна діяльність Романовичів була дуже своєчасною. Подолавши впертий опір на лінії укріплень вздовж Верхнього Тетерева, Горині й Случі, Батий на початку 1241 р. рушив на Волинь. Як вказує літописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем'янець і Данилів, відступив. Очевидно, героїчна оборона цих укріплених фортець спричинилась до того, що орда вирішила не затримувати свого походу до головного міста Волині -Володимира. Боротьба за володимирський дитинець була кривавою. Дружинники і озброєні містичі боролись до кінця, до останнього воїна. Бастіонами опору стали муровані церкви, які після відходу орди залишились заповнені трупами. Так само самовіддано, як свідчать дані археології, захищалися інші міста та феодальні замки. Данило, який в той час повертався з Угорщини, зупинився в Синевідському монастирі (в сучасному Сколівському районі); тут він дізнався про навалу і був змушений повернутись до Угорщини, "бо мало з ним було дружини". Ймовірно, шлях орди проходив з Прикарпаття на Верецький і через Буковину на Роднянський перевали. Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорій з дорученням перекрити карпатські "ворота". Але він здав їх без опору. Не затримуючись в Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об'єднались з іншою частиною орди, яка поверталась з Польщі і Чехії. Зруйнування міст і сіл, величезні людські втрати - все це завдало невиправного удару економіці і культурі краю.

Все ж Галицько-Волинська земля потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства. Це дозволило відразу ж після відходу орди приступити не тільки до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових. Зокрема було зведено могутні укріплення Холма, збудовано Львів, який названо за ім'ям Данилового старшого сина Лева. Одночасно і далі доводилось воювати з непокірними боярами, які робили ставку на Ростислава Михайловича Чернігівського та його союзників.

Боротьба Південно-Західної Русі з монголо - татарами. Русь під владою Золотої

Орди.

Золота́ Орда́; (монг. Алтан Орд; тат. Altın Urda) — держава кочівницького типу, що існувала між 1240 — 1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру^[1]. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років^[1]. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом (вотчиною) Джучі, старшого сина Чингізхана^[1]. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам’ять про золоте шатро ханської ставки (орди)^[1]. У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда)^[1]. Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності.^[1] Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда-Ічена^[1]. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.

До 1211 року татаро-монголи завоювали Насамперед, Чингісхан спрямовував свій погляд багатющі держави Середню Азію. Мета Чінгісхана - розграбування міст Бухари, Самарканда, Мерва, Ургенча і інших. Все завоювання було виконано за 3 року - 1219-1221 рр. Хорезмхан Мухаммед недооцінив силу Чінгісхана, унаслідок чого змушений врятуватися втечею. У гонитву був відправлено військо (кошун) під керівництвом своїх «цінних псів» Джебе і Субэдея. Кошун вогнем і мечем пройшов з Північного Ірану, посів Кавказ, зруйнував кілька давніх часів і багатих міст, розбив грузинські війська, проник через Ширванское ущелині на Північний Кавказ і зіштовхнувся з половцями. Хитрістю і підступництвом татари, винищив половців, попрямували до Днепру.

У 1235 року відбулася військовий рада (курултай) де було прийняте рішення вторгненні з російськими землі, головнокомандувачем був затверджений онук Чінгісхана – Батый.

Наприкінці 1236 р. монголи стрімким ударом розгромили Волзьку Болгарію, навесні і позаминулого літа 1237 р. підкорили собі половецькі орди в межиріччі Волги і Дону, захопили землі буртасов і мордви на Сред-•ней Волзі. Восени 1237 р. основних сил Батия зосереджені верхів'ях річки Воронеж для вторгнення Северо-Восточную Русь.

Кількісну перевагу стала однією з вирішальних чинників успіху завойовних я походів монголів. Батий послав на Русь 120—140 тис. своїх воїнів, у тому числі монголо-татарів налічувалося лише лише 40—50 тис. Русь, як та інші феодально роздрібнені країни Європи та Азії на той час, не могла протиставити полчищам монголо-татарської кінноти, спаяним залізної дисципліною і єдиним командуванням, рівноцінні за чисельністю військові сили. Уся Русь могла виставити понад 100 тис. воїнів, але об'єднання сил країни виявилося нездійсненним за умов княжих чвар і усобиц.