Які є кризи психічного розвитку?

Криза психічного розвитку - явище загострення психічних суперечностей, що супроводжується різкою і кардинальною перебудовою самосвідомості індивіда та його взаємин з навколишніми людьми.

За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

1. вік немовляти — до 1 року;

2. раннє дитинство — 1—3 роки;

3. молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;

4. старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років;

5. молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;

6. підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;

7. ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.

Криза новонародженості - проміжний період між внутрішньоутробним і позаутробним способом життя. Процес народження - тяжкий, переломний момент у житті дитини. Народжуючись, дитина потрапляє в зовсім інші умови: холод, яскраве світло, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування. Якби поряд з новонародженим не було дорослої людини, то ця істота через кілька годин повинна була б загинути. Пристосуватися до нових умов життя дитині допомагають спадково закріплені механізми - безумовні рефлекси. Дитина народжується з певною готовністю нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов. Так, відразу після народження включаються рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу). Для психічного життя новонародженого характерні два головних моменти - переважання нерозчленованих переживань та відсутність виокремлення себе з середовища.

Криза першого року життя — криза, руйнування емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту. Головною ознакою є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома,свавілля. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною. Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”). Отже, головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

Криза семи років. Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні. Ознакою кризи семи років є симптом «гірка цукерка», коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Криза підліткового віку проходить три фази: негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур кризи (як правило - це тринадцять років), посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур. Підліткова криза замикає низку криз в розвитку дитини. Він найтриваліший і часто самий складний для батьків. Підліткова криза - це перехідний етап між дитинством і дорослим життям, тому прагнення до самостійності в цей час виражається особливо яскраво. Все життя дитина був пов'язаний із батьками, залежав від них і слухався їх. Тепер він намагається цей зв'язок обірвати, щоб довести свою дорослість. Небажання рвати цей зв'язок з боку батьків може призвести до конфліктів. Підліткова криза, крім інших факторів, посилюється статевим дозріванням дитини. Підліток може замкнутися в собі або навпаки - конфліктувати з вами у відкриту, а в більш важких випадках підліткова криза може супроводжуватися курінням, вживанням алкоголю.

Криза юнацького віку. Юність - початок дорослого життя. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя. У 17 років відбувається ціннісно-смислова саморегуляція поведінки. Криза юнацького віку з'являється зі вступом молодої людини до дорослого життя, коли загострюються внутрішні конфлікти, виникають питання, які здаються неможливими для розв'язання, життя стає складнішим. В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію стосовно себе ("Хто Я?", "Яким Я повинний бути?"), стосовно інших людей. Юність - це пора можливої безоглядної закоханості і можливої нестримної ненависті. Саме в юності людина занурюється в ці амбівалентні стани.