Мотивація мисленнєвої діяльності

Роль мотивації у здійсненні розумової діяльності загальновідома. Л. С. Виготський (1934) писав про те, що за думкою стоїть афективна і вольова тенденція. Він говорив про мотиваційній сфері нашої свідомості, яка охоплює потяги, інтереси, спонукання, афекти й емоції.

У виконанні експериментально - психологічного завдання певною мірою умовно можна бачити прояви зовнішньої і внутрішньої мотивації. Зовнішня мотивація, що впливає на діяльність обстежуваного, значною мірою пов'язана з характером поставленого перед ним завдання і чіткістю інструкції, які суттєво зумовлюють результати виконання завдання. Внутрішня мотивація більше відображає афективно - особистісні властивості обстежуваного і може розглядатися як результат опосередкування ряду зовнішніх умов, мотивів у онто - і філогенезі.

Застосовуючи діалектико - матеріалістичну концепцію детермінізму до аналізу психічних явищ, С. Л. Рубінштейн (1957) вказував, що зовнішні причини діють через внутрішні умови, які самі формуються в результаті зовнішніх впливів. Внутрішня мотивація в нормі та патології характеризується нерозривною єдністю спонукальної і змістотворних функцій у психічній діяльності людини, служить їх відображенням.

Порівняння результатів, отриманих за допомогою методик класифікації та виключення у хворих з різним ступенем вираженості психічного дефекту, тобто розрізняються за ступенем поглиблення редукції енергетичного потенціалу, показує, що в умовах виконання завдання за методикою класифікації понять роль зовнішньої мотивації значно менше, ніж. внутрішньою. Діяльність хворого менше детермінується інструкцією исследующего, ніж при дослідженні методикою винятку. Крім того, при класифікації він зустрічається зі значно більшим, ніж при виключенні, обсягом інформації. При чіткій визначеності умовами експерименту діяльності хворого досліджує в якій - то мірою компенсує недостатність внутрішньої мотивації. Цим і пояснюється відносно кращий результат при дослідженні методикою виключення хворих з нерізко вираженим особистісним дефектом і значно більш легке виявлення у них розладів мислення за допомогою методики класифікації. З прогресуванням амотіваціонного змін інструкція исследующего вже не може виконувати колишню роль коректора розумової діяльності хворого, що і знаходить своє відображення в зрівнянні діагностичної значимості обох методик. Певною мірою ця обставина зближує описувану особливість діагностичної валідності методик класифікації та виключення з принципом проектного підходу до дослідження особистісних властивостей, тому що мова тут йде про використання неоднозначною мотивації при відсутності суворо ззовні певної детермінованості діяльності. Проективність психологічного методу дослідження розуміється як результат опосередкування через внутрішні умови і включення в образ зовнішнього світу установок, тенденцій особистості і мотивацій, що входять в число <внутрішніх умов> (В. М. Блейхер, Л. Ф. Бурлачук, 1978). Про правомірність такого розуміння фактора проективности та його ролі в ступені валідності деяких патопсихологических методик при шизофренії свідчить і те, що особистісно - афективні особливості хворих на шизофренію значно легше виявляються за допомогою проективних за своїм характером малюнків типу ТАТ, ніж при пред'явленні хворому досить завершених сюжетно і однозначно витлумачених малюнків. Сказане вище дає підстави для визначення розладів мислення при шизофренії в загальному клініко - психологічному аспекті як синдрому амотіваціонного мислення. О. Maller (1978) в клініці шизофренії виділяє амотіваціонного синдром, якому відводить центральне місце в розвитку патологічного процесу, підкреслюючи його генетичну обумовленість і залежність від функціонування ретикулярної формації і гіпоталамуса. Амотіваціонного синдром, по О. Maller, включає порушення спонукань, мотивації. Амотіваціонного мислення - прояв в розумовій діяльності хворих на шизофренію більш загальних патогенетичних механізмів (редукція енергетичного потенціалу, амотіваціонного синдром). Відображаючи сутність шизофренії як процесуального захворювання, амотіваціонного мислення також характеризується процесуальної прогредієнтністю, що призводить врешті-решт до глибокого вихідного стану, розпаду мислення. У чистому вигляді амотіваціонного мислення найбільш чітко представлено при простій формі шизофренії та є негативним, непродуктивним психічним розладом, однак зниження рівня мотивації ніколи не йде тільки шляхом кількісного спадання функції. При цьому спостерігаються дисгармонії особистості, які і обумовлюють наявність таких виділених клініцистами варіантів мислення, як аутистическое, резонерські, символічне, паралогіческое.