Своєрідність методології суспільствознавчого пізнанняНавіть просте відтворення предметів людської життєдіяльності, а тим більше створення того, чого ще не існує у наявній формі, вимагає певних усвідомлених та свідомо фіксованих процедур, алгоритмів, рецептів діяльності або ж методівПоняття методу, як правило, застосовують для пояснення пізнання, наукового пошуку, або ж для окреслення таких інтелектуальних та практичних дій, які передбачають високий рівень усвідомлення того, що ми робимо, чому це робимо саме так і чому результат повинен мати саме такі очікувані характеристики. За Гегелем, метод - це сам себе конструюючий шлях пізнання; таке розуміння наголошує на тому, що метод виробляється всередині певного роду діяльності, де він, власне, перевіряється, випробовується, вдосконалюється.На думку Р.Декарта, метод є порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату. Метод неможливий поза усвідомленням, поза застосуванням та випробовуванням всередині певного роду діяльності, але так само він неможливий без належного внутрішнього впорядкування. Поза засвоєнням певних методів неможливо набути навичок соціальної діяльності, метод інтенсифікує діяльність, дозволяє засвоювати певний досвід в зручній та стислій формі.Усвідомлення значущості та важливості методу приводить до появи різних форм його фіксацій, розроблень, вдосконалень. Серед них найважливішими постають методологія та методика. Методологія - це спеціальна частина певної галузі науки, яка опікується збиранням, осмисленням та обґрунтуванням методів, що в ній застосовуються.Методологія, таким чином, є теоретичною формою оброблення методу, а тому вона дуже важлива для будь-якої науки або ж для певних видів діяльності. Методологія також вказує на те, що метод може бути вироблений та обґрунтований лише на теоретичному рівні пізнання, а тому інколи кажуть, що метод - це теорія, запроваджена в дію, а теорія - це розгорнутий метод. Ясно, що методологія передбачає високий рівень функціонування знань та наукового самоосмислення.На відміну від методології методика постає зібранням та розробленням ефективних способів використання та застосування певних методів у конкретних ситуаціях пізнання та діяльності, тому методика далеко не завжди передбачає наукові обґрунтування: вона може базуватися на певних, у т. ч. індивідуальних досвідах.Сучасна методологія виділяє основні складові методу та проводить класифікації методів пізнання. Кожний метод включає в себе три основні складові: 1) описову, що окреслює, яких інструментів, допоміжних засобів, умов вимагає певний метод, які речі чи матеріали повинні бути задіяні у процес його застосування; це є, так би мовити, "Що?" методу; 2) операціональну або процедурну сторону, що наставляє на те, як саме та в якій послідовності слід здійснювати певні дії; це є "Як?" методу; 3) концептуальну складову, що є інтелектуальним ядром методу і що передбачає обґрунтування самої можливості певним чином будувати метод; це є "Чому?" метода.Досить часто метод зводять лише до двох перших складових, проте сучасний розвиток науки і виробничої діяльності вимагає використання і концептуальної. Методи поділяють на методи природничих, соціальних, інструментальних та гуманітарних наук. За широтою застосування методи поділяють на: - окремі, - частково-наукові, - загальнонаукові; - всезагальні методи, тобто ті, що покладаються в основу самої дії пізнання та в обґрунтування будь-яких методів. У сучасній філософії спостерігається методологічний плюралізм: проблема методу тут вирішується не шляхом пошуку якогось єдиного всемогутнього методу, а, з одного боку, шляхом вписування певних методів у найбільш поширені парадигми філософського світоосмислення; з іншого боку, шляхом взаємної доповнюваності різних методів. Необхідність методу зумовлена, перш за все, тим, що: філософське пізнання не може бути надійно підкріплене досвідом, емпіричними даними: сягаючи гранично широких життєвих та інтелектуальних орієнтирів, воно утримується силою "несучої себе думки". Потреба у філософському методі зумовлена: - неможливістю сперти філософські твердження на досвід - необхідністю дотримання предметної єдності певної філософської теорії - потребою у контролюванні ходу міркувань - необхідністю вводити філософські міркування у зв'язок із соціальними процесами - намаганням філософії рухатись у своїх побудовах від очевидного до очевидного Отже, філософський метод перш за все покликаний впорядковувати процеси мислення. Філософський метод повинен бути адекватним предмету мислення; повинен засвідчувати достовірність здійснених інтелектуальних розвідок, тобто виконувати контрольні функції.
|
