Онтологія – вчення про буття. Основні поняття і напрями

Онтологія – вчення про буття, розділ філософії, який вивчає фундаментальні принципи буття. Основне питання онтології: що саме дійсно існує, є справжньою реальністю, а що є лише ілюзією, видимістю. Категорія «існування» показує, що щось є в наявності, але сам факт існування ще не розкриває прихованої сутності, глибинної причини існуючого. Філософія не обмежується констатацією того, що існують фізичний світ, люди, рослини, тварини, суспільство, духовна культура тощо. Філософія покликана віднайти основу всієї різноманітності, множинності явищ світу, відкрити зв’язки, взаємозалежності між ними. Проблема буття – це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого.

Досить давно філософами було помічено, що не все доступне нашому чуттєвому досвіду є справжньою реальністю. У світі спостерігається вічна плинність буття, всі речі з’являються і з часом зникають. Світ роздрібнений на елементи, окремі явища та речі. Те, що безпосередньо спостерігається в світі, є тимчасовим, тому воно не має статусу правдивої реальності. Що є безперечно і безумовно існуючим? Філософи дійшли висновку, що чуттєве сприйняття світу ще не розкриває глибинної сутності речей. Дійсно існуючим є особлива, понадчуттєва реальність, яка недоступна чуттєвому досвіду, але яку можна осягнути розумом. Так виникає метафізика – вчення про надчуттєву реальність, про приховану від безпосереднього спостереження сутність речей, про причину їх єдності та внутрішнього взаємозв’язку. Метафізика стала основою філософської онтології. Основними питаннями онтології і метафізики з античних часів були такі питання:

Чи існують першоелементи всього існуючого?

Чи існує субстанція як правдива реальність, як гранична основа буття? Якщо так, то чи є вона незмінною субстанцією, або ж її потрібно мислити як вічно мінливу?

Чи існує світ як цілісна єдність, або він є лише множиною незв’язних одне з одним явищ, речей, подій?

Чи має світ початок і кінець, або він є вічним і нескінченним?

Чи все у цьому світі визначається причинно-наслідковими зв’язками, або є дещо вільним, не підпорядкованим детермінації?

Яке місце людини у світі? Чи є людина черговою ланкою світового розвитку, чи вона є його вершиною?

Філософія ХХ століття відроджує онтологічну проблематику як онтологію людського буття. Феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика та інші напрямки сучасної філософії відкривають світ людського буття як особливу реальність, що має статус справжньої реальності, істинної. Сучасна онтологія створює філософську картину світу як світу людської буттєвості, що включає в себе поняття «світ екзистенції», «життєвий світ» людини, «світ повсякденності». Буття як таке, в своїй істині, розкривається тільки через людську присутність в ньому, через причетність людини до світу. Філософська онтологія спирається на науку, але не зводиться до її картини світу. Наукова картина світу пов’язана з необхідністю з’ясувати, що саме існує і в яких формах, а філософія центрує це знання на людині, відповідаючи на питання: яким є буття, що розкриває себе через людське існування. Філософія включає людину з її свободою і творчою діяльністю в наукову картину світу.

двох важливих філософських напрямків: матеріалізм і ідеалізм. І тому вся історія філософії в її онтологічному вимірі може бути розглянута як історія паралельного розвитку матеріалізму й ідеалізму

Матеріалізм. Для філософа-матеріаліста первинною, визначальною реальністю виступає природа, матеріальний світ. Стверджується, що вони існують вічно, ніким не створені, нескінченні в просторі і часі, а розум має здатність осягнути їх. Природа ж у своєму саморозвитку породжує в силу визначених закономірних причин усе різноманіття природних явищ, рослинний і тваринний світ. Людина філософом-матеріалістом розглядається як творіння природи, що вінчає її, і покликана осягнути за допомогою свого розуму саму себе і оточуючу природу. Тому вважається, що свідомість людини і її здатність до творчості мають природне походження і ніби покликані удосконалити світ сущий до появи людини. З погляду матеріаліста усілякі уявлення про світ надприродний, ноуменальний, Божественний – це усього-на-всього наслідки фантазії людини.

Історично матеріалізм мав ряд етапів розвитку. На початку це був споглядальний матеріалізм стародавніх індусів, китайців і греків, що спостерігаючи круговорот природних явищ, начало буття бачили в різних матеріальних сутностях: вогонь, вода, повітря, земля, атоми й ін. Для цього матеріалізму характерні були глибоко пронизуючі його окультно-містичні уявлення, яких завжди “не помічали” їх послідовники. Наступний етап матеріалістичного світогляду складався в Новий час у XVI-XVIII ст. Тоді формування нових капіталістичних відносин і ослаблення релігійного переслідування інакомислення сприяли бурхливому розвитку природничих наук. Для цього матеріалізму властиві споглядальність, спрощене розуміння ідей розвитку і взаємозв'язку речей і явищ, нігілістичне ігнорування досвіду філософських шкіл минулого. У цей період панує атомістична картина світу, усе намагаються пояснити з позиції законів механіки, переважають ідеї можливості пояснювання і передбачування матеріальних подій. Найвищого розвитку цей матеріалізм досяг у філософських вченнях французьких матеріалістів і атеїстів XVIII ст. Нарешті, у ХІХ-ХХ ст. розвиток матеріалізму пов'язаний з великими природничо-науковими відкриттями. Апологети цього матеріалізму вірили в можливість серйозних соціальних перетворень у суспільстві на підставах гуманізму, сподівалися на встановлення царства миру, щастя, рівності, братерства, свободи і справедливості. Технократичний романтизм матеріалістів ХХ-ХХІ ст. також спирається на віру в безмежні можливості людського розуму і всесилля техніки, створюваної людським генієм.

Ідеалізм. Для філософського ідеалізму характерне визнання того, що дух, свідомість, думка, ідея – первинні, оскільки саме вони визначають розвиток природи і буття.

Об'єктивний ідеалізм найбільш розповсюджений. Представники його вважають, що духовне начало виступає як деперсоніфікована ідеальна субстанція, що існує об'єктивно і незалежна від будь-кого. Такий ідеалізм не заперечує буття матерії, але розглядає її як абстракцію, як щось застигле, нежиттєве, хоча і здатне оживати і розвиватися під впливом проникаючої її ідеї чи світового духу. Розумний ідеаліст не стане стверджувати, що дух створює матерію з ніщо, з небуття. Навпроти, релігійно-ідеалістична свідомість виходить саме з такої посилки.

Суб'єктивний ідеалізм вважає, що будь-яке існування можливе, оскільки є сприймаючий це щось дух. Для розуміння підстав суб’єктивного ідеалізму треба знати, що процес пізнання включає в себе три елементи: світ матеріально-тілесного, наші відчуття і розум. Перший елемент суб'єктивним ідеалістом відразу заперечується: “Якщо навіть припустити, що поза духом існують речовинні субстанції, що мають форму, то як ми можемо про них знати?”, – запитує англійський філософ Дж. Берклі. А знати про них, вважає він, можна або за допомогою почуттів, або за допомогою розуму. Але почуття дають знання про наші відчуття і не засвідчують нас у тім, що поза духом існують несприйняті речі, подібні тим, котрі сприйняті. Звідси і висновок суб'єктивного ідеалізму: “Існувати – значить, бути сприйманим”.

Визначаючись взагалі, можна сказати, що ідеалізм історично зазнавав змін, але розвивався в більш сприятливих умовах, ніж матеріалізм. Досягнення наукового пізнання і суспільного розвитку ідеалізм також досить ефективно використовував для обґрунтування своїх принципів.