СУТЬ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЇ КЕРІВНИКА

 

Теоретичні основи психології дії. Психологія дії - один з базових напрямів сучасної психології управління, що пояснюється прямим виходом цієї проблематики на розкриття механізмів, способів і методів управління підлеглими. В. Н. Куликов (1983) розглядає психологічну дію як структурну одиницю, компонент спілкування. По своїй суті воно являє собою "проникнення" однієї особи (чи групи осіб) в психіку іншої особи (чи групи осіб). Метою і результатами цього "проникнення" є зміна, перебудова індивідуальних або групових психологічних явищ (поглядів, стосунків, мотивів, установок, станів).

У свою чергу, управлінська дія є частиною, функціональною формою психологічної дії. Особливістю цього виду дії є обмеженість сфери застосування. Управлінська дія використовується переважно в системі, де домінують статусні ролі (в першу чергу такі, як "керівник", "підпорядкований" та ін.).

Виходячи з цього, управлінська дія повинна розглядатися як замкнута система, структурні компоненти якої об'єднуються в єдине ціле складними багаторівневими зв'язками і стосунками. Ці зв'язки і стосунки, як би надбудовуючись один над одним, впливають один на одного і на ефективність управлінської дії. Виділяють принаймні два рівні: когнітивний і емоційний.

На когнітивному рівні партнерів управлінської дії зв'язує взаємне, хоча і з різними цілями, пізнання. Так, керівник прагне пізнати підлеглого для того, щоб визначити тактику дії, найбільш ефективний прийом. У свою чергу, підлеглий пізнає керівника, передусім, з метою визначення міри довіри або недовіри до нього, до його дій.

На емоційному рівні відбувається своєрідне "взаємовідчуття" керівника і підлеглого. Емоційні стосунки можуть мати як позитивний, так і негативний характер, бути доброзичливими і недоброзичливими, але в обох випадках вони впливають на спрямованість і силу управлінської дії. Наприклад, за інших рівних умов позитивне відношення підлеглого до керівника збільшує міру довіри і зменшує міру недовіри до дисциплінуючих дій останнього.

По своїй внутрішній суті управлінська дія являє три взаємозв'язаних між собою і таких, що послідовно переходять один в одного, етапи. По-перше, операційний етап, що полягає в дії керівника на підлеглого; по-друге, процесуальний етап, що полягає в прийнятті або неприйнятті підлеглим дії, що здійснюється на нього; нарешті, по-третє, результативний етап, що представляє реакції у відповідь підпорядкованого на дію керівника.

Структура управлінської дії включає наступні компоненти:

* * суб'єкт (окремі особистості, група осіб, різні організації, що є провідною підсистемою в якій-небудь системі управління);

* * об'єкт (різноманітні соціально-психологічні явища і феномени: особа, спільності, їх спосіб життя і діяльність з метою якісного і повного вирішення завдань організації);

* * способи дії (традиційно виділяють чотири основних: навіювання, зараження, наслідування і переконання).

На думку А.Г. Ковальова, до способів дії відносяться "і чутки, і рекет, і захоплення заручників, і публічні терористичні акти, і аварії, і епідемії, і мітинги, і демонстрації, і релігія, і голодовки, і страйки, протести, акти самоспалення, і засоби масової інформації, модифікація поведінки, мода, реклама і психотронна зброя" (А.Г. Ковалев, 1996). На наш погляд, це швидше форми і засоби дії, використовуючи які, вдаються до перерахованих способів.

Сучасний етап розвитку психології дії характеризується певним "ідейним обміном" між основними науковими напрямами в психології - біхевіоризмом, психоаналізом, когнітивізмом, гуманістичною психологією та ін. Причому взаємне проникнення і зближення відбувається як на рівні теоретичних досліджень, так і в сфері практичної психології. Кількість наукових концепцій психологічної дії (загальних і спеціальних), розроблених в традиціях різних психологічних шкіл, на сьогодні складає декілька десятків. Об'єм же конкретних емпіричних досліджень і публікацій просто не піддається охопленню.

Однією із засадничих концепцій психологічної дії є "теорія когнітивного дисонансу" Л. Фестінгера, розроблена у рамках когнитивізму. Суть її в тому, що в процесі пізнання людиною соціального оточення між різними когнітивними елементами може виникати невідповідність (дисонанс).

Бажаючи зберегти цілісний і позитивний образ самого себе, людина прагне або зменшити дисонанс, або перешкодити його зростанню. Зазвичай це відбувається трьома шляхами:

* * міняється поведінка індивіда;

* * змінюються його знання;

* * він надзвичайно обережно відноситься до нової інформації.

Відповідно до цієї теорії, психологічна дія повинна включати дві послідовні операції. Спочатку потрібно за рахунок зовнішніх дій (вербальних, невербальних та ін.) викликати когнітивний дисонанс, порушення в цілісній єдності елементів, що становить звичний образ "Я" цієї людини. Потім спонукати, мотивувати відновлення його когнітивного балансу, душевної рівноваги, але вже за рахунок зміни його колишніх, звичних аттитюдів (соціальних установок) і, відповідно, поведінкових моделей. Таким чином, скорочення дисонансу є захисною поведінкою індивіда. Він тим самим зберігає цілісний і позитивний образ самого себе.

В той же час численні дослідження показали, що залежність між зовнішніми діями і появою когнітивного дисонансу не завжди однозначна. Перспектива викликати значний дисонанс за допомогою зовнішніх впливів буде тим менше, чим цілістніше, стійкіше буде образ "Я" людини, і чим більш значущими і більш усвідомленими будуть його установки.

 

Найціннішою своєю якістю я вважаю уміння викликати у людей ентузіазм і розвивати те, що є кращим в людині, за допомогою визнання його достоїнств і заохочення.