Приклад протоколу частоти рухів за 5-секундні відрізки часу
На основі цих даних будуються криві зміни темпу рухів кистю руки, в яких за вихідну (нульову) точку приймається темп руху за перші 5 сек. Особливості інтерпретації Отримані типи кривих представлені на рис 2.
По вертикалі – темп рухів, по горизонталі – час постукування (сек). Пунктирні лінії – вихідний (за перші 5 сек) темп рухів, прийнятий за нуль. Ламані лінії – відхилення темпу рухів у наступні після першого 5-секундного відрізку у порівнянні з першим (у кількості рухів).
Рис. 2. Типи кривих зміни максимального темпу рухів кистю руки за 5-секундні відрізки часу.
Отримані в результаті варіанти динаміки можуть бути умовно розділені на чотири типи: – випуклий тип: максимальний темп зростає у перші 10-15 сек роботи, про що досліджуваний не підозрює; в наступні секунди темп може знизитися нижче початкового рівня, зрідка – зберігається на рівні вище початкового. Цей тип кривої свідчить про виражений ефект сумації збудження у нервових центрах, що притаманне сильній нервовій системі. – рівний тип: максимальний темп з коливаннями + 2 рухи біля початкового рівня утримується впродовж всього відрізку часу (30 сек). Цей варіант свідчить про наявність в досліджуваних середньої сили нервової системи. – спадаючий тип: максимальний темп знижується вже з другого 5-секундного відрізка і лишається нижче початкового впродовж усього часу роботи. Цей тип свідчить про слабкість нервової системи. – увігнутий тип: початкове зниження темпу рухів змінюється короткочасним зростанням темпу вкінці роботи (так званий «кінцевий порив»). Суб’єктів із таким типом кривої слід відносити до групи зі слабкою нервовою системою. До цього часу йшлося про якісні критерії сили нервової системи, що використовуються у теппінг-тесті. У наукових дослідженнях часто доводиться рангувати досліджуваних, тому необхідно знати кількісні критерії сили нервової системи. Рангування здійснюється наступним чином. У відповідності з якісними критеріями всі досліджувані суб’єкти діляться на групи з сильною, середньою і слабкою нервовою системою. Всередині кожної групи здійснюється додаткове рангування досліджуваних за сумарною величиною відхилення темпу в кожній точці від початкового рівня. Вираховується сума (з врахуванням знака) відхилень за кожні наступні 5-секундні відрізки у відповідності до темпу за перші 5 сек. Наприклад, у суб’єкта А максимальна частота рухів за 5-секундним відрізком дорівнювала 43, 40, 38, 37, 38, 35. Прийнявши першу цифру за відносний нуль, отримуємо наступну суму відхилень: – 3, – 5, – 6, – 5, – 8 = – 27. У суб’єкта Б максимальна частота рухів по відрізкам дорівнювала: 41, 35, 36, 32, 33, 33, що дає наступну суму відхилень – 6, – 5, – 9, – 8, – 8 = – 36. Як видно, в обох суб’єктів слабка нервова система, проте у суб’єкта А вона виражена менше, оскільки у рангувальному ряду він займатиме вище місце. Після проведення рангування всередині кожної типологічної групи, досліджуваних об’єднуються у загальний ряд у відповідності зайнятим у своїй групі місцям. Тому може бути так, що суб’єкт з більшим знаком «–» у відхиленні з групи з середньою силою нервової системи виявиться вище у ряду, ніж суб’єкт зі слабкою нервовою системою, у якого сумарне негативне відхилення буде меншим. Виходячи з теоретичної побудови, сумація збудження повинна проявлятися не лише в осіб із сильною нервовою системою, але й в осіб зі слабкою нервовою системою. Відповідно, короткотривале підвищення темпу у перші секунди роботи повинне бути у всіх, і тоді ця ознака не може бути диференційованою для поділу на типологічні групи за властивістю сили нервової системи. Чому ж сумація не проявляється в осіб з середньою і слабкою нервовою системою? Щоб відповісти на це питання було проведено наступне дослідження. Рухи досліджуваних, які виконували теппінг-тест, записувалися на стрічкопротяжному приладі, завдяки чому динаміку змін максимального темпу можна було простежити при будь-яких часових відрізках, рівних 1,5 сек. В осіб із середньою і половини осіб зі слабкою нервовою системою відбувається короткочасне зростання максимального темпу, що триває 3-4,5 сек. Відповідно, у них проявляється ефект сумації збудження, але він короткочасний і виражений слабко. А оскільки в методиці вибрані 5-секундні відрізки, то ці підйоми темпу нейтралізуються у перші 5 сек зниження темпу і тому їх не помічають. А. Л. Вайнштейн та В. М. Жур при проведенні теппінг-тесту ділили суб’єктів на «сильних» і «слабких» шляхом порівняння темпу рухів за перші й останні 15 секунд. Недоцільність такого критерію очевидна, оскільки це не дозволяє виявити ефект сумації збудження, який дає можливість виділити групу «сильних». Тому слід наголосити, що висновок необхідно робити за всією кривою зміни темпу. При використанні якісного критерію виникають певні труднощі, на які слід звернути увагу. Наприклад, виникає питання: що вважати достовірним приростом темпу у перші 10-15 сек роботи? На основі власного досвіду застосування теппінг-тесту Є. П. Ільїн рекомендує при візуальній фіксації інформації зі стрілочного лічильника вважати за достовірну різницю 3 і більше рухів (за 5-секундний відрізок), при графічній реєстрації темпу і при інших фіксованих способах фіксації інформації – різницю у 2 і більше рухів.
|
