Родючість — невід’ємна специфічна властивість
грунту. Вона створюється у процесі грунтоутворення і безперервно
змінюється залежно від характеру хімічних, фізичних, фізико-хі-
мічних та біологічних процесів, на які, в свою чергу, впливають
фактори грунтоутворення.
Родючість визначає народногосподарське значення грунту як
основного засобу сільськогосподарського виробництва. Від неї за-
лежить життя на Землі рослин, тварин і людини. Народи старо-
давнього світу обожнювали родючість грунту як сонце, вогонь і
воду. В стародавньому Єгипті богинею родючості була Ізіда, а в
Стародавньому Римі — Церера. Про родючість грунту писали трак-
тати філософи античної Греції.
Вчення про родючість грунту розробляли вчені багатьох поко-
лінь (А. Теєр, Ю. Лібіх, В. В. Вільямс та ін.). В сучасному грунто-
знавстві грунт розглядають як материнський організм, який транс-
формує сонячну енергію та речовини навколишнього середовища і
забезпечує життя рослин необхідними факторами: вологою, по-
живними речовинами, повітрям і частково теплом.
Фактори родючості грунту. Всі фактори життя рослин, крім
світла, є факторами родючості грунту. Рівень родючості грунту
визначають кількісним показником того чи іншого фактора. Для
нормального росту і розвитку рослин грунт повинен мати:
а) оптимальний вміст макро- і мікроелементів в легкодоступній
для рослин формі;
б) оптимальний вміст води в доступній для рослин формі (на-
самперед капілярної);
в) достатню кількість кисню;
г) достатню кількість тепла.
У грунті не повинно бути шкідливих для рослин сполук (кис-
лот, лугів тощо). В конкретних умовах грунтоутворення встанов-
люються певні параметри грунтових режимів, від яких залежить
рівень родючості. Основними грунтовими режимами є: температур-
ний, водний, повітряний, поживний, сольовий, окислювально-від-
новний та інші.
Крім того, родючість грунту залежить від цілого ряду фізичних,
хімічних, фізико-хімічних і біологічних показників (рис. 22).
Науково-дослідними установами і практикою сільського госпо-
дарства розроблений комплекс заходів відтворення родючості грун-
тів, запровадження якого в передових господарствах дає високий
економічний ефект.
Види родючості грунту. Розрізняють такі види родючості грун-
тів: природну, штучну (або ефективну), економічну і потенціальну.
Природна родючість визначається властивостями і режимами
цілинних (природних) грунтів, яка формується під впливом при-
родних факторів. Це та родючість, яку має грунт в природному
стані без втручання людини. Природна родючість оцінюється про-
дуктивністю природних фітоценозів на одиниці площі.
Штучна родючість. У процесі виробничої діяльності людина вно-
сить істотні зміни в хід і спрямування природних процесів грунто-
утворення, змінюючи при цьому режими і властивості грунтів. Такі
зміни зумовлюються обробітком грунту, внесенням добрив, меліо-
ративними заходами тощо. Якісні і кількісні зміни грунту, які зу-
мовлені втручанням людини, характеризують їх штучну родючість.
Отже, штучна родючість—це результат цілеспрямованого впливу
людини на поліпшення властивостей грунту.
В літературі часто використовують синоніми видів родючості.
Штучну родючість розглядають як ефективну, інші автори розумі-
ють під ефективною родючістю сукупність природної і штучної ро-
дючості. Крім того, замість терміна ефективна використовують тер-
мін економічна родючість. Цей вид родючості (ефективна, еконо-
мічна) оцінюється урожайністю сільськогосподарських культур.
Вона залежить від рівня природної родючості, умов використання
грунту, рівня розвитку науки, техніки та реалізації їх досягнень.
Економічну родючість пов’язують ще з економічною оцінкою
грунтів на різних ділянках залежно від рельєфу, розташування їх
в земельному масиві, відстані від садиби, зручності використання.
Будь-який грунт має певний запас поживних речовин, який час-
тинами щороку витрачається на формування урожаю сільськогос-
подарських культур. Запасний фонд поживних речовин, форми їх
сполук, певний взаємозв’язок властивостей і режимів визначають
здатність грунту тривалий час підтримувати високий рівень ефек-
тивної родючості. Таку здатність грунту називають потенціальною
родючістю.
Високу потенціальну родючість мають чорноземні грунти, тем-
но-каштанові, низьку—підзолисті. Меліоративні заходи (осушен-
ня, зрошення, вапнування, гіпсування) підвищують потенціальну
родючість грунтів.
Крім того, виділяють відносну родючість грунту. При цьому ро-
зуміють родючість цього типу грунту щодо певної групи або виду
рослин. Той самий грунт для одних рослин родючий і низькородю-
чий для інших. Так, дерново-підзолисті грунти Полісся (кислі, ма-
логумусні) родючі для лісових рослин і низькородючі для степових
і культурних рослин.
Оцінка родючості грунтів та шляхи її поліпшення. Після осво-
єння цілинного грунту, залежно від особливостей його використан-
ня, інтенсивності агротехнічних заходів, родючість його зміню-
ється.
При дотриманні науково обгрунтованої системи землеробства
родючість, як правило, підвищується. Однак частіше, в результаті
недбалого ставлення до землі, рівень її знижується. Тому періодич-
но оцінюють рівень родючості грунту.
Основною оцінкою грунтів є якісна оцінка, або бонітування. Під
бонітуванням розуміють порівняльну оцінку грунтів, їх потенціаль-
ної родючості по відношенню до природних або культурних фітоце-
нозів.
Показником якості грунтів є бонітет — кількість балів щодо
найкращого грунту, бонітет якого приймають за 100 балів. Для
кожного типу грунту з урахуванням кліматичних, геохімічних та
інших умов складають шкалу бонітування—перелік властивостей
цього грунту, які корелюють з урожайністю сільськогосподарських
культур.
Другою оцінкою родючості грунтів є агровиробниче групуван-
ня. Ця оцінка грунтується на виділенні серед великого різноманіт-
тя грунтів території з однорідними грунтами, які мають однакові
або подібні агрономічні показники і які потребують однотипних
меліоративних заходів (наприклад, кислі, лужні, еродовані, забо-
лочені та інші групи).
Бонітування та агровиробниче групування грунтів — основа
економічної оцінки земель. Економічна оцінка земель — порівняль-
на цінність грунту як засобу виробництва на основі економічних
показників його якості.
Крім того, застосовують біологічну оцінку родючості грунтів.
Вона грунтується на визначенні середньорічної біологічної продук-
тивності рослин на даному грунті.
Нераціональне використання грунтів, недотримування основних
законів землеробства призводять до виснаження родючості грун-
ту, до зниження його економічної оцінки.
Основним завданням сучасного землеробства є забезпечення
розширеного відтворення родючості грунтів, тобто одночасного рос-
ту ефективної і потенціальної родючості.
Основними заходами підвищення родючості грунтів є правильна
система обробітку грунту, раціональне застосування органічних і
мінеральних добрив, застосування науково обгрунтованих меліора-
тивних заходів, впровадження сівозмін, високопродуктивних сортів
сільськогосподарських рослин, ефективна боротьба з бур’янами,
шкідниками і хворобами культурних рослин.
