Роман Ронин

 

Заняття №3

Природнича лабораторія "Веселі чубчики";

Чи ви серед холодної лютої зими хочете запросити весну до себе в кімнату?

Ну звичайно,так!

Для цього потрібно зробити зовсім трішки:тирсу,мамині панчохи, цибулю,живці традесканції,зернятка трави,гілочки смородини. А ще звичайно ваші вмілі ручки.

Ну ж бо – до праці!

Насамперед беремо панчоху і сиплемо в неї тирсу, робимо такого собі "колобочка". Чому похнюпились,чому не веселі, не дуже цікаво? Хочете когось іншого? Будь ласка! Це буде – Цибуліно.Бачу по оченятах, що згодні. То ж посадимо у кульку з тирсою ріпчасту цибульку. Будем лити,поливати. А вона буде собі рости – проростати. Зробимо їй паперові оченята, носик і усміхнений ротик.

Малята, а хто це із вас приніс чорну панчоху? Чудова ідея! Посієм в тирсу зернятка пророщеної трави і виросте такий собі веселий чубчик на голівці у негритосика.Чудово,чи не так?

А гілочки традесканції – це кіски нашої ляльки, а ще капелюшок і вийшла справжнісінька тендітна панянка, що прогулялась на луки помилуватись живими картинками і маленькими травинками.Он щипає травичку крихітне козеня.

― Я не маленьке.А велике!Он які ріжки маю!

І все це у вашому живому куточку. Ну чи не чудеса! Справді цікаво!

 

Заняття№ 4

Робота з казкою " Вже не гратимемось хлібом";

"Вже не гратимемося хлібом!";

Жили собі братик і сестричка, добрі діти - і слухняні, і уважні, а от шанувати хліб не вміли. Батько їх научав, мати робила зауваження, а вони все по - старому. То крихти на підлогу зметуть, то окраєць хліба після обіду залишать на столі, то у школі недоїдений бутерброд викинуть.

І трапилась якось з ними пригода: поїхали до родичів у село, пішли гуляти в ліс та й заблукали. Як стало вечоріти, відчули, що зголодніли: хотілося хоч крихітку, хоч черствого хліба, аби що-небудь у роті смакувало. Чагарі геть шлях загородили. Сіли вони на пеньок і так засумували! Вони і плакали б, та ще вдень наревілися за мамою, за татом, за хлібом, і сліз уже до вечора не стало. А таки цілий день ходіння дався взнаки. Посиділи, посиділи, та й позасинали.

І бачиться їм однаковий сон - ніби лежить на столі смачна хлібина, радіє, що скоро людей годуватиме: дорослих - після робочого дня, дітей - щоб росли швидше. А тут раптом діти, схожі на них, беруть шматочки до рота, відкусять і на столі їх лишають, нові беруть і знову надкушеними залишають. Граються так.

А як награлися, зібрали всі шматки та й у собачу миску викинули. А хлібина ледь не плаче - так її довго робили. Спочатку в полі зерно сіяли, тоді йому Господь дав ріст і воно проросло і піднялося високим колосом. Під сонечком зерно достигало, а тоді його комбайн викосив і змолотив. Потім його змололи на борошно. А тоді в пекарні розвели водою, вкинули всього потрібного: солі, яєць, дріжджів і місили, щоб сходило. Як зійшло тісто, порозкладали його в форми і в піч пектися поставили. Рум'яні хлібинки з печі виглядають, на світ просяться, вийняли їх з печі і розвезли в магазини.

І ось одну хлібину чиїсь діти поїли з молоком, інша потрапила до бабусі, і вона її з борщем поїла. А ця що потрапила до бешкетників, одразу в собачій мисці опинилася, хоч мала вона батька з роботи дочекатися. Дрімають діти, а самим соромно, аж щічки розчервонілися. Побачили, як хлібина зажурилася, і все зрозуміли. Хліб має людям силу давати, а для ігор є інші речі. І як побули день без хліба, то вже й затямили, для чого Бог хліб сотворив і людей научив його випікати.

Аж тут вигуки залунали поблизу. Стрепенулися діти зі сну, злякалися спочатку, а потім дослухалися: "Агов, Миколко, Олю! Де ви?" Це гукали їм дядько Павло з сусідами. Видно, з поля прийшов, з косовиці, та й замість вечері кинувся шукати племінників. Як закричать Миколка і Оля, як заплачуть: "Ми тут!". Ще якихось декілька хвилин, і із заростів пробрався до них дядько Павло, нагнувся, притис до грудей і аж застиг на хвилинку. А тоді: "Це ж ви, напевно, голодні! А у мене нічого немає, ось лише окраєць хліба в кишені, від обіду. Чи будете?". "Будемо, будемо!" - зраділи діти і порівну розділили шматочок. Додому йшли всі гуртом, а діти йшли за руку з дядьком і не хотіли пускати оцю велику сильну руку, яка вирощує хліб і гладить дитячі голівки. А хліб уже вони шанували, на все життя запам'ятали, що хліб святий.

Роман Ронин