Орфоепічні норми сучасної української літературної мовиВимова голосних Голосні в українській мові, на відміну від російської, є звуками повного творення, і вимовляти їх слід чітко не лише під наголосом, а й у ненаголошеній позиції. 1. Звук о в ненаголошеній позиції ніколи не переходить в а: корова, голова, золотий, молоко. Грубим порушенням є «акання», нехарактерне для української мови: дав параду, болить галава, зрослі патреби, датримання угоди. 2. Ненаголошений о у вимові незначно наближається до у тільки тоді, коли в наступному складі є наголошений у: коужух, зоузуля. 3. Голосний е під наголосом слід вимовляти чітко, без наближення до и. У ненаголошеній позиції е змінюється на е з відтінком и: сеило, веиде. 4. Голосний и під наголосом вимовляють чітко, без наближення до е. У ненаголошеній позиції и змінюється на и з відтінком е: сиедимо, бачиела.
Вимова приголосних 1. На відміну від російської мови, в українській не оглушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кінці слова (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко. 2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завжди вимовляють твердо: чех, чобіт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали неправильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя. 3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мови. Ґ вживають обов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґлик, ґлей, ґніт, ґуля, ґрати, ґудзик, аґрус, ґоґоль-моґоль, ґринджоли, шляґер, ґума і т. ін. Інколи він розрізняє значення слів: грати і ґрати, гніт і ґніт. Акцентологічні норми сучасної української літературної мови Наголошування іменників 1. У віддієслівних іменниках на - ання, -ення частіше наголошено суфікс: навч а ння, пізн а ння, запит а ння, чит а ння, вид а ння, вч е ння; 2. Абстрактні іменники на - ина, утворені від прикметників, мають наголос на закінченні: старовин а, глибин а, величин а, височин а, новин а; 3. Складні слова з компонентом - пис мають наголос на голосному, що стоїть перед цим компонентом: літ о пис, рук о пис, прав о пис, пер е пис, жив о пис; 4. У словах іншомовного походження компонент - метр є наголошеним: кілом е тр, сантим е тр, децим е тр, проте у назвах приладів наголос падає на сполучний голосний: терм о метр, хрон о метр, гідр о метр; 5. У словах іншомовного походження з компонентом - лог цей компонент є наголошеним: монол о г, діал о г, катал о г; 6. У словах іншомовного походження з компонентом - кратія наголошено склад -кра-: демокр а тія, бюрокр а тія, аристокр а тія; 7. В іменниках першої та другої відміни, в яких у називному відмінку множини наголошено закінчення, у разі поєднання з числівниками два, три, чотири наголошують основу: два с и ни, три шл я хи, дві кн и жки; 8. Англійські і німецькі прізвища зберігають наголос на першому складі (Ф і шер, Д і ккенс), французькі – на останньому (Дасс е н, Екзюпер і), польські – на передостанньому (Міцк е вич, Слов а цький). Незначна частина прізвищ в українській мові змінила наголос: (Ньют о н, Рентг е н, Шексп і р); Наголошування дієслів Існують розбіжності між говорами південно-західного наріччя (х о джу, б у ло, прин е сти) і південно-східного: ходж у, бул о, принест и, проте наголос української літературної мови в основному сформувався на основі південно-східних діалектів. Тому варто звернути увагу на такі правила: 1) у дієслів з наголошеним - ти під час відмінювання наголошуємо останній склад: вест и – вед у, ведем о, ведет е, іт и – ід у, ідет е. 2) безпрефіксні дієслова, в яких наголошено суфікс, у першій особі однини теперішнього часу мають наголос на закінченні, а в інших особах – на корені: ходж у, пиш у, любл ю, робл ю, каж у, печ у, береж у, але х о чу. 3) у дієсловах, що в минулому часі жіночого роду мають наголос на закінченні, залишають такий самий наголос і в множині: бул а – бул и, взял а – взял и, знайшл а – знайшл и. Граматичні норми сучасної української літературної мови
|
