ЛІТЕРАТУРА. В зазначений період нового дихання набуває література, що розвивається на основі давньоруських традицій і жанрів

В зазначений період нового дихання набуває література, що розвивається на основі давньоруських традицій і жанрів. Особливого розвитку і гостроти набуває полемічний жанр в другій половині XVI ст. в південно-західній частині Давньої Русі, що опинилася в складі великої європейської держави Речі Посполитої. Після Брестської церковної унії 1596 р., внаслідок якої ієрархія православної Київської митрополії пішла на угоду з Римом про об'єднання в лоні католицької церкви, в літературі розпочалася ідейна боротьба проти католицько-уніатської експансії. Полеміку відкрив польський єзуїт Петро Скарга, що до того, у 1577 р., видав збірник своїх проповідей під назвою «Про єдність Божої Церкви під одним пастирем і про грецьке відступлення від цієї єдності», де звертаючись до народу, назвав 19 «помилок» Православної церкви. В другій книзі під назвою «Собор Брестський та його оборона» Скарга обґрунтовував необхідність об'єднання обох церков і обстоював переваги унії. Полеміка набрала нової сили, після впровадження папою римським Григорієм XIII у 1582 р. календарної реформи, що стала причиною нових утисків і гонінь проти православних. Тоді на захист прав українського народу став Герасим Смотрицький, який в своєму трактаті «Календар римський новий» науково довів перевагу юліанського календаря і розкрив провокаторську роль нововведеного григоріанського. Проти книжок П Скарги у 1597 р виступив Христофор Філалет з роботою «Апокрисис, албо отповедь на книжку о сьборе Берестейском», в якій на ґрунтовній документальній основі розглядав історію впровадження Брестської унії. Значну роль в полемічній боротьбі відіграли також Клірик Острозький, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Іван Вишенський, анонімний автор в творі «Пересторога зело потребная на потомные часи православним христианом» та ін. Українські полемісти не обмежувалися критикою з проблем Брестської унії та католицизму, а вступали в богословські дискусії з адептами іудаїзму та ісламу.

Новим явищем в літературі стала поява силабічного віршування в основі якого була покладена однакова кількість складів у віршових рядках. Основоположником цього жанру став Семеон Полоць-

кий. Його вірші складають два збірника, «Рифмологіон» і «Вертоград многоцветный». Це були панегірики, присвячені членам царської родини і подіям придворного життя.

В 1680 р. С Полоцький переклав на вірші Псалтир, назвавши його «Псалтир рифмованная», яка довгий час була навчальним посібником для юнацтва. Когорту перших поетів XVIII ст. складали також творці релігійно-філософської поезії, такі як митрополит Димитрій Ростовський (Туптало), митрополит Рязанський Стефан (Яворський), архієпископ Новгородський Феофан (Прокопович), поетична спадщина яких в рівній мірі належить як українській, так і російській літературі. В їх віршах культивувався стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, підкреслювання натуралістичних деталей, ускладнені асоціації.

Відлуння місцевої історії виразно відчувалося в історичних віршах, елегіях, епіграмах, епітафіонах, ляментах, панегіриках, у гумористично-сатиричних віршах і піснях. Культивувалися також і жанри етикетної поезії, насамперед — вірші, що виголошувалися на урочистих церемоніях, адресовані здебільшого високопоставленим особам. Популярністю користувалася епіграма — короткий віршований дотепний напис на якому-небудь предметі або розповідь про певну річ, особу чи подію. Епіграма мала дивувати і захоплювати грою слів, повчати, вихваляти чи засуджувати. Відомими епіграмістами були Л. Баранович, 1. Величковський, Д. Братковський та Климентій Зиновіїв.

Розвивалася також лірична поезія, що відображала особисте життя, інтимні почуття та переживання. В ній йшлося про гірку сирітську долю, вбоге життя, соціальну несправедливість, вимушену розлуку з родиною, життя на чужині («Песнь светова» І. Бачинського, «Песнь о свете» О. Падальського, «Песнь свецка» Левицького та ін.) Розвивалася любовна лірика.

Звичайним явищем були анонімні сатиричні вірші, що осміювали характерні явища, наприклад, «Плач київських монахів» з приводу Указу 1786 р. про секуляризацію монастирських земель, «Доказательства Хама Данилея Куксы потомстенны» і «Плач дворянина» — про козацьку старшину, «що шукала собі дворянства». З сатирично-гумористичними віршами виступив Іван Некрашевич в його творах «Ярмарок» (1709) та «Исповедь 1789 года февраля-дня», де змальовувалися колоритні побутові сцени з селянського життя.

Виникали також вірші-травестії (від іт. ґгауеяґіге, переодягнений) Особливістю жанру гумористичної поезії було те, що відомий твір серйозного, а то й героїчного перероблявся автором в жартівливому, комічному дусі Комічний ефект травестії;осягався також

невідповідністю між стилем викладу і змістом твору,, яскравим прикладом чого являється «Енеїда» І.Котляревського, «Жабомишодраківка» («Батрахо-міомахія») К. Думитрашка.

В результаті взаємодії відцентрових та центрострімких сил у Східній Свропі, що розпочалося ще в епоху Середньовіччя, сформувалися нові державні утворення, як Велике литовське князівство, Московське царство, Річ Посполита, Османська імперія у межах яких формуються нові етнічні спільноти— народності зі своїми релігіями й національними культурами. На основі нових державних і етнічних утворень відбувається протистояння трьох цивілізацій — християнських — західної і, східної, та мусульманської, що супроводжується взаємопроникненням і зіткненням. В процесі протистояння католицизму, православ'я, протестантизму і ісламу, а також взаємовпливу їх культур відбувається формування російської, української й білоруської культур, що в подальшому сформують унікальну православну Слов'янську цивілізацію, яка протистоїть експансіонізму Заходу.