Західний релятивізм

Історія неодноразово підтверджувала, що духовна культура у своїй глибинній внутрішній суті не підпадає під прямий кардинальний вплив суспільно-політичних і навіть економічних катаклізмів та разючих змін і не обмежується рамками миру, війни, державних переворотів, прийняття конституцій, рішень з'їздів тощо. Важко встановити за цими факторами якісь вододіли чи якусь періодизацію, пов'язану і з технічними, і зеленими революціями чи релігійними течіями — за винятком окремих формальностей, кількісних занепадів або піднесень, які однак своєї якісної основи не міняють, а якщо і бувають якісь зміни в цьому плані, то лише досить тривалим еволюційним чи спонтанним шляхом.

Та як би там не було, протягом тривалого часу панували тоталітарна, елітарна і масова культури, які переступили і в 90-ті роки, і в XXI ст. Бо й справді та ж тоталітарна культура не сходить зі сцени, а лише міняє форми, пофарбування, інтенсивність дії і впливу. Саме завдяки їй відбулася дегуманізація суспільства. і люди до цього звикають, приймають за норму поведінки і стають полохливо-безпринципними, нездатними серйозно і чесно мислити, а тим паче діяти, і вдаються швидше до капризності й виправдань своїх вчинків, а ніж дотримуються елементарних морально-гуманних принципів. і таким чином самі служать підґрунтям відтворення тоталітарної культури і самого режиму.

Масова культура, незважаючи на її зародки ще в античну епоху, зокрема у видовищних дійствах Римської імперії, період панування християнства, в часи виникнення науково-технічної революції, все ж остаточно сформувалася наприкінці XX століття у СІЛА, згодом поширившись на вищу освіту, кіно, рекламу, журналістику. В Англії, наприклад, організовуються спеціальні курси, що містять матеріали з кіно, наукової фантастики і навіть футболу.

На відміну від елітарної, масова культура, надаючи всім своїм елементам системи однорідності, абсолютної схожості та невибагливості під виглядом нейтральності щодо політики, ідеології, ідейності, робить ставку на видовищність, стереотипи свідомості, стандартні штампи, що не вимагає від людини багато витрат розумової енергії, почуттів, волі, знань, витончених смаків, тобто всього того, без чого не може існувати серйозне, благородне, красне письменство і мистецтво взагалі.

Масова культура пропагує розважливість (для відпочинку), натуральне насильство, секс, вивільнюючи від почуттів справжнього кохання, зусиль думати, вияву волі, почуття відповідальності, й навпаки, нахиляє до сприймання іміджу, ілюзій, вимислів, несусвітних фантазій і міфів, які в кращому випадку забавляють, відволікають. У літературі, наприклад, поряд із масовою культурою уживається постмодернізм, який тяжіє скоріше до ко-

 

мерції, бізнесу, ніж до художньої досконалості, правдивого відображення життя і покликів, творення добра, справедливості, боротьби зі злом.

Ця культура, хоч і розрахована на тотальність, охоплення найширших кіл населення, але спирається не на змістовність, а на формальну кількісну ознаку, її ефективність. А відомо з багатьох висновків, що масовість — це ще не є народність, всього-навсього кількісний спосіб і показник виробництва і споживання, як горілка, пиво, куріння і, звичайно, наркотики.

Цілком природно, що такий стан у культурі викликає протидію. Виступимо зі своєю контркультурою, яка нібито виникає з природної потреби протистояння і постає в певних контрформах культури.

Це свого роду навіть радикальна культура, ліва ідеологія протесту, витоки якої досить різнорідні й еклектичні: тут можна натрапити на філософські концепції екзистенціалізму, фрейдизму, на романтизм, окремі традиції утопічної думки, гуманізму та просвітництва, елементи раннього християнства, авангардні ідеї дадаїзму та сюрреалізму.

Такою дорогою йдуть модернізм, постмодернізм та їхні новаційні со-родичі. Та все-таки прагнення світового панування гегемонізму розв'язали гонку озброєнь, сприяли проникненню в космос, підштовхнули технічний прогрес, який переродився в техніцизм (технократизм), своєрідний культ техніки як один зі спадкоємців класичного позитивізму, як кажуть філософи, радіючи своєму відкриттю: на одному полюсі на чолі зі вчени-ми-природознавцями, техніками, на другому—відколота від технократизму "гуманістична" культура на чолі з художньою інтелігенцією, яка останнім часом бере гору, бо краще, емоційніше впливає на маси, навіть при абсолютизації матеріально-речових цінностей на шкоду духовно-творчим і моральним.

Ці напрямки в літературі поєднує на Заході головний герой, котрий виступає не як характерна особа, типаж, образ, а лише як словесний портрет, форма, що затіняє зміст твору, якщо він там хоч якийсь є, як пластична чи акварельна конструкція в образотворчому мистецтві, оригінальність звуку якогось інструмента чи вокалу в музиці.

Відомо, основою основ культури будь-якого народу є освіта.

У галузі освіти тепер важко знайти на Землі якийсь населений пункт, де б цьому завданню не надавалась першочерговість. Адже в системі культури знання покликані формувати людину, і їх мають давати освіта, виховання, вироблення навичок. Системи навчально-виховних заходів, закладів і установ у різних народів і держав різні, хоча й базуються на основоположних програмних спільнотах світу, особливо у наш час інтенсивної комунікабельності.

Справа ще й у тому, що освіта, порівняно з іншими гуманітарними галузями культурного розвитку, найбільше не терпить фальшивості, кон'юнк-турності, тоталітарності, ще кажуть "неточності", як щодо техніко-природничих наук. Це ж стосується не лише знань, навичок, умінь, а й виховання, тобто педагогічного підходу.

 

Сучасна західна педагогіка ґрунтується на католицькій філософії неотомізму, родоначальником якої був середньовічний схоласт Фома Аквінський; своє головне завдання в культурній сфері прихильники неотомізму вбачають у тому, щоб довести божественне джерело прекрасного і взаємозв'язок педагогічної, художньої творчості з утопічною перспективою релігійно-морального "оновлення буржуазної культури, яка перебуває у стані суперечності й кризи. істина, красота і благо — три головні визначення Божественного буття в релігійно-ідеалісгичній філософії неотомізму.

Нинішня ідеалістична педагогіка спирається також на філософію екзистенціалізму ірраціоналістичного напрямку, що виник на початку XX ст. у Росії (Л. Шестов, Μ. Бердяев) і поширився у Західній Європі, найбільше в Німеччині, Франції, а також у США

Разом з тим в умовах науково-технічної революції змінилося ставлення до освіти, педагогіки, їх системи, з якої виходять ті, хто рухає науку, і ті, хто на різних рівнях праці й управління реалізує її досягнення заради поступу до високої цивілізації і цивілізованості. В умовах науково-технічної революції ставлення до освіти, педагогіки у високорозвинених країнах не однозначне. Мають свої системи і своє лице всі національності та меншини, хоча існує і багато спільного, зокрема в плані поступовості й мінливості. За рубежем освіта дедалі еволюціонує до науки і виробництва, зростається з ними. А ще в 20-х роках, коли Захід з подивом дивився на радянський Схід і переймав собі його досягнення. Нарком освіти АВ. Луначарський говорив: жодної години не повинно бути занять в школі чи практичних навичок, коли в цьому процесі молода людина не стає більш знаючою, більш здібною, більш вправною і вмілою, а отже і корисною для суспільства.

Набуває популярності концепція безперервності осовіти, що уможливлює вибір, зміну професії, фаху за своїми смаками і стосовно вимог часу чи зміни ситуації. і це має відбуватися протягом усього життя. Капіталістична система добре засвоїла, що їй треба високоосвічені й вмілі спеціалісти, майстри виробництва матеріальних благ, щоб їх реалізовувати.

Останнім часом у розвинених країнах вища школа ставить акценти, надає пріоритетності не вузькоспеціальній професії, а загальнонауковій і за-гальногуманітарній підготовці фахівців, здатних не лише для виконавських функцій, а й до організації та управління виробничими процесами, до прогнозування; гуманітарно орієнтована освіта навчає студентів мислити ґрунтовно, творчо, відстоювати свою думку, а не заповнювати свою пам'ять численною інформацією, щоб потім її відтворювати. За тотальної комп'ютерізації необхідність у цьому відпадає. Лекційна система замінюється консультативною і контрольною з посиленою вимогливістю до засвоєних знань. Така підготовка сприяє вихованню самостійності, відповідальності й волі.

З усіх мистецтв чи не найвпливовішою є художня література, яка. найкращим чином сприяє формуванню людяності, естетичних, мистецьких, етичних, ідейних та пізнавальних вартостей. У цій справі, звичайно,

 

найбільшим авторитетом виступає реалістична література, яка останніми десятиліттями посилила свою увагу до джерел людської самосвідомості, культурної пам'яті, масштабного охоплення проблем життя, долі сучасного світу, оскільки над ним нависла загроза існуванню людства взагалі. і сьогодні можна з певністю заявити, що найглобальнішою темою духовної культури є тема виживання людства на Землі; і навряд чи вона колись втратить свою злободенність чи актуальність, виходячи з того, що зараз відбувається у світі.

На зміну реалізму, який цупко тримається традицій красного письменства, відбулися зміни в самій тенденції нових пошуків. Адже відомо, що література і цивілізація — це рідні сестри, "це постійні відкриття, які здійснює на кожному кроці, йдучи вперед, людський розум; звідси і саме слово "прогрес". Про народи судять за їхньою літературою" (В. Гюго).

Візьмемо кіно в загальній культурі. Викликають чималий інтерес у звичайного глядача і високу оцінку в Голлівуді такі стрічки, як "Гладіатор", викроєний за традиційним голлівудським стандартом; китайська (тайванська) картина "Біжучий тигр, невидимий дракон", яка чарує красивою східною казкою про кохання і зраду. Як і "Гладіатор", картина одержала 5 "Оскарів", у тому числі "За кращий фільм іноземною мовою", "За кращу музику" і "За кращу операторську роботу". Поряд стала і картина про наркоманію "Траффік", яка принесла її режисеру — незалежному шведу, що добре адаптувався в Голлівуді, С. Содсбергу, звання "кращого режисера", йому ж належить фільм "Ерин Брокович", де "кращу жіночу роль" зіграла на рівні "Оскара" Джулія Роберте. Святкові "ярмарки марнославства" на цьому не закінчуються, не кажучи про такі ефективні голлівудські кінострічки, як "Термінатор", "Матриця", "Титанік" та ін.

На сьогодні популярним представником естрадної музики виступає німецька рок-група "Скорпіонз", яка гастролювала і в національному палаці "Україна". До речі, Київ слухав у себе і Брайана Адамса та Джо Кокера, і Монтсеррат Кабальє та Хосе Карерраса, і "Дюран-Дюран" та "Металліку". А ще скільки елітарних знаменитостей прагнуть дати концерт в українській столиці! Любителі стверджують, що композиції "скорпіонів" здатні однаково розчулити як професора консерваторії, так і слюсаря ЖЕКу, оскільки романтика їхньої творчості співзвучна пострадянській душі.

Учасник "Скорпіонз" Рудольф Шенкер проголошує: "Ми не політична група, ми не співаємо пісень протесту. Наше завдання — заразити слухачів позитивною енергією, енергією творчості". Але їм не чужі людські проблеми — просто їм здається, що вирішити їх можна полюбовно. Популярність "скорпіонів" із 30-річним стажем зростає ще й тому, що вони неж-дано-негадано в 1999 р. звернулися до класичних інструментів, аранжувавши свої кращі композиції для виконання їх із симфонічним оркестром, як це зробили у квітні 2001 р. в Києві, де диригентом виступав ідейний батько програми, знаменитий Кристіан Колоновіц. Подібного явища в Україні ще не було.

 

Саме ці та інші прогресивні тенденції зарубіжної освіти, літератури, кінематографії, телебачення та інших видів мистецтв спонукали посилити взаємозв'язки між Україною і зарубіжжям, розвивати обмін студентськими, викладацькими контингентами у перепідготовці, проходженні практики, стажуванні, програмами, посібниками та підручниками. Стало актуальним запозичувати і передавати своє, що є кращого в мистецтві, творчих колективах. Особливо значну роль у цій важливій справі відіграють українська діаспора, конгреси творчої інтелігенції, міжурядові контакти і спілкування.

Це лише деякі вибіркові штрихи сучасної культури Заходу, які характеризуються і своїм високим рівнем, і своїми суперечностями в нашому такому калейдоскопічно складному світі.