Класифікація систем теплопостачання

 

Призначення будь-якої системи теплопостачання є забезпечення споживачів тепла достатньою кількістю теплової енергії необхідних параметрів.

Існуючі системи теплопостачання можна розділити: по взаєморозташуванню джерел тепла і споживачів на централізовані та децентралізовані. У централізованих системах теплопостачання одне джерело тепла обслуговує тепловикористовуючі пристрої ряду споживачів, розташовані окремо, тому передача тепла від джерела до споживачів здійснюється по спеціальних теплопровідних мережах. Кожна система централізованого теплопостачання складається з трьох основних елементів: джерела тепла (наприклад, теплоелектроцентралі або котельної), теплових мереж і споживачів тепла. У децентралізованих системах теплопостачання кожний споживач має власне джерело тепла.

Теплові мережі за призначенням поділяються на: магістральні – від джерела тепла до кварталів населених місць; розподільні – від магістральних теплових мереж до вузлових відводів окремих будівель; відводи до окремих будівель – від розподільних теплових мереж до вводу у будівлю; за видом теплоносія – на водяні та парові. Водяні теплові мережі в залежності від способу забезпечення теплом систем гарячого водопостачання окремих будівель можуть бути закритими (замкнуті) і відкритими (розімкнуті). У закритих системах вода, що циркулює в тепловій мережі, використовується тільки в якості теплоносія, і з мережі не відбирається. У відкритих системах вода, що циркулює, частково або цілком розбирається абонентами гарячого водопостачання.

Системи опалення можуть приєднуватися до водяних теплових мереж безпосередньо, а також через елеватори або теплообмінники.

 

14.3 Районні котельні та теплоелектроцентралі (ТЕЦ)

 

Централізоване теплопостачання житлових, цивільних і промислових будівель від котелень великої потужності поряд із теплофікацією, на сьогодні є одним з основних напрямків розвитку теплопостачання.

Це пояснюється такими причинами: можливістю ефективного спалювання низькосортного палива в котлах великої потужності; зменшенням забруднення атмосфери; зниженням витрати палива на одиницю теплової потужності; широкими можливостями механізації і автоматизації; меншим штатом обслуговуючого персоналу тощо.

У великих районних котельнях застосовують водогрійні котли ПТВМ-50, ПТВМ-100, ПТВМ-180 тепловою потужністю 58, 116 і 209 МВт, що працюють на газі та мазуті. Котли ПТВМ (піковий, теплофікаційний, водогрійний, мазутний) призначені для покриття пікових теплових навантажень у системах централізованого теплопостачання, але часто використовуються і для виконання основних теплових навантажень.

З метою зниження витрат на транспортування тепла районні котельні по можливості будують у центрі теплових навантажень. Проте при роботі котелень на твердому паливі доцільно з погляду охорони повітряного басейну виносити їх за місто.

Вищою формою централізованого теплопостачання є теплофікація. Теплофікація – це централізоване теплопостачання на базі комбінованого виробітку теплової та електричної енергії, здійснюване на ТЕЦ. За рахунок комбінованого виробітку на ТЕЦ теплоти та електроенергії забезпечується істотне зниження питомої витрати палива на виробіток електроенергії у порівнянні з роздільним виробітком теплоти в котельнях, а електроенергії – на конденсаційній електричній станції (КЕС).

При теплофікації різко зменшуються витрати тепла в конденсаторі та підвищується ККД теплової станції до 60÷ 65%, тоді як ККД сучасної конденсаційної станції складає не більше 40%.

На ТЕЦ широко виготовляються такі основні типи турбін: теплофікаційні (тип Т), виготовляються з конденсатором і регульованими доборами для покриття житлово-комунальних навантажень, наприклад, Т-100-180/565 (електрична потужність – 100 МВт, тиск перед турбіною – 18 МПа, температура перегрітої пари – 565º С); промислово-теплофікаційні (тип ПТ), виконуються з конденсатором і регульованими доборами пари для покриття технологічних і житлово-комунальних навантажень, наприклад, ПТ-50-130/7 (електрична потужність – 50 МВт, тиск пари перед турбіною – 13 МПа, тиск промислової добірної пари – 0, 7 МПа); протитискові (тип Р), що не мають конденсатора: відпрацьована пара після турбін направляється тепловим споживачам, наприклад, Р-50-130/5 (електрична потужність – 50 МВт, тиск пари перед турбіною – 13 МПа, протитиск – 0, 5 МПа).

Розглянемо принципову схему ТЕЦ " комунального типу" з піковим мережевим підігрівачем, що покриває пікове теплове навантаження, рис. 14.1.

 

 

1 – котел; 2 – теплофікаційна турбіна; 3 – камера добору; 4 – електрогенератор; 5 – водопідігрівач; 6 – трубопровід; 7 – піковий котел; 8 – оборотний трубопровід; 9 – регулятор тиску; 10 – підживлювальний насос; 11 – грязьовик; 12, 13 – насоси; 14 – конденсатор; 15 – регенеративний підігрівач і деаератор

Рисунок 14.1 – Принципова схема ТЕЦ

 

Вода з теплової мережі прокачується насосом спочатку через основний підігрівач, потім – через піковий підігрівач. В основний підігрівач пара надходить з регульованого добору турбіни тиском 0, 7÷ 2, 5 бар.

Вода у мережі нагрівається до 110÷ 120º С. У холодну пору року, коли тепла потрібно більше, включається піковий підігрівач. У піковий підігрівач подається пара тиском 5÷ 7 бар і вода, яка надходить з основного підігрівача, нагрівається до 130÷ 150º С.

Та частина пари з регульованого добору турбіни, яка не використовується для підігріву води, що циркулює в системі теплопостачання, проходить через циліндр низького тиску турбіни, а потім із тиском 0, 04÷ 0, 05 бар надходить у конденсатор, де конденсується. Конденсат з підігрівача і конденсатора спрямовується в деаератор, звідки живильним насосом подається в котел.

 

Редукційно-охолоджувальна установка (РОУ) потрібна для редукування пари, що надходить з котельного агрегату з великим тиском (100÷ 150 бар і вище) та високою температурою (500÷ 600º С), тоді як для підігріву води мережі достатньо пари з тиском 5÷ 7 бар і температурою не вище 200º С.

Останнім часом замість пікових підігрівачів встановлюють піковий водонагрівальний котел, що являє собою вдосконаленіший спосіб другого підігріву води в мережі.