Нейтралізація фінансових ризиків підприємства

 

 

Нейтралізація фінансових ризиків являє собою аналітичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співвідношення прибутковості фінансової операції із рівнем фінансового ризику.

Аналітична технологія нейтралізації фінансових ризиків передбачає рішення наступної групи питань:

- визначення поняття нейтралізації та толерантності ризику;

- обґрунтування базових цілей нейтралізації ризику;

- обґрунтування якісних та кількісних параметрів стратегії уникнення ризику;

- використання заходів страхування фінансових ризиків;

- аналіз критеріїв диверсифікації та її впливу на розмір фінансових ризиків;

- обґрунтування стратегії хеджування фінансових ризиків.

Стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта включає сукупність методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях, а саме:

- страхування фінансових ризиків;

- диверсифікація фінансових ризиків;

- хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Для кількісної оцінки толерантності ризику використовується модель:

, (12.9)

 

де r – кількісна оцінка толерантності ризику;

X_m – середня дохідність діяльності (ринку і т.п.);

X_i – очікувана величина цільового показника X_i (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів) ;

X_rƒ – абсолютне значення цільового показника Х, що характеризує відсутність ризику;

σ ² – дисперсія цільового показника Х.

Розробка та обґрунтування загальної стратегії нейтралізації фінансових ризиків включає два основних напрями:

1) стратегія уникнення ризику;

2) стратегія утримання ризику (страхування, диверсифікація та хеджування фінансових ризиків);

Забезпечення нейтралізації фінансових ризиків підприємства на основі стратегії уникнення ризику передбачає проведення порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв з метою визначення безризикового.

Стратегія уникнення ризику реалізується за наступною послідовністю:

- визначення, обґрунтування та затвердження максимально прийнятного рівня фінансового ризику– R_m ;

- зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику n наявних альтернативних сценаріїв, що розглядаються, – R_i, і [1; n];

- зіставлення рівня фінансового ризику за і-м альтернативним сценарієм із максимально прийнятною величиною фінансового ризику R_m ;

- вибір із сукупності альтернативних сценаріїв варіант із найменшим рівнем фінансового ризику.

Результати аналізу за стратегією уникнення ризику інтерпретуються як (табл. 12.11):

Таблиця 12.11

Інтерпретація результатів аналізу за стратегією уникнення ризику

Оцінка фінансових ризиків	Інтерпретація результатів
Оцінений ризик > Rm	фінансова операція є непривабливою, оскільки ризик, який вона генерує, перевищує максимально прийнятний рівень (Rm ).
Оцінений ризик = Rm	фінансова операція є нейтральною, оскільки ризик, який вона генерує, ідентичний максимально прийнятному рівню ризику (Rm).
Оцінений ризик < Rm	фінансова операція є привабливою, оскільки ризик, який вона генерує, менш за максимально прийнятний рівень ризику (Rm).

 

Стратегію уникнення ризиків можна ідентифікувати як пасивну стратегію управління ризиком, адже суб’єкт господарювання абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на попередження негативних наслідків для його основної діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.

У рамках страхування ризиків як форми їх нейтралізаціїможна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній);

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резервних фондів з метою фінансового покриття потенційних збитків.

Резервний капітал підприємства – одна із форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття можливих збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, викликаних дією сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів. Він може використовуватися для таких цілей:

- покриття збитків основної діяльності;

- виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

- виплата дивідендів за корпоративними правами;

- інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.

Крім цього, підприємство може створювати спеціалізовані резервні фонди:

- резервний фонд за гарантійними зобов’язаннями;

- резервний фонд виплат персоналу;

- резервний фонд додаткового пенсійного забезпечення;

- резервний фонд на здійснення реструктуризації;

- резервний фонд за обтяжливими та значними контрактами та ін.

Комерційне страхування – передбачає передання всього (або частини) фінансового ризику підприємства за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі – страховій компанії. При цьому, джерелом покриття збитків у результаті виникнення несприятливих умов (страхового випадку) є кошти фінансової страхової компанії.

У сучасний час ринок страхових послуг в Україні пропонує безліч послуг, що спрямовані на страхований захист суб’єктів господарювання, а саме:

- страхування кредитів (товарних, експортних);

- страхування інноваційних ризиків;

- страхування депозитних ризиків;

- страхування відповідальності;

- страхування на випадок недосягнення планового рівня рентабельності та ін.

Диверсифікація ризиків – цеспецифічна фінансово-математична технологія обґрунтування управлінських рішень, що направлена на розподіл сукупного фінансового ризику підприємства шляхом розширення сукупності його носіїв.

Нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов’язана із портфельним аналізом і має такі форми:

- диверсифікація активів;

- диверсифікація джерел капіталу;

- диверсифікація продукції;

- диверсифікація боргових зобов’язань;

- диверсифікація фінансових вкладень та ін.

У сучасній практиці стратегічного аналізу фінансових ризиків використовуються наступні критерії диверсифікації:

- фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику підприємства;

- абсолютна величина цільового показника.

Хеджування ризиків – це активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків (будується на використанні похідних цінних паперів або введенні певних (застережних) умов до господарських договорів), що пов’язує зміни результуючого показника і певного індикатору.

Похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків, пов’язаних із потенційною зміною цін на певні активи (зміною валютних курсів, вартістю сировини та матеріалів).

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:

- форвардні контракти;

- ф’ючерсні контракти;

- опціони та ін.

Ідентифікація та структурування господарських операцій підприємства із похідними цінними паперами, як складовими елементами стратегії хеджування, передбачає дотримання наступних критеріїв:

- чітка ідентифікація носія фінансового ризику (базового активу), щодо якого існує достатньо високий рівень імовірності зміни масштабу цін, що формує загрозу негативного впливу на основну діяльність підприємства і вимагає його нейтралізації (хеджування);

- обґрунтування типу інструменту хеджування ідентифікованого фінансового ризику та однозначне визначення ринкової позиції стосовно такого інструменту;

- оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків підприємства в результаті зміни масштабу цін на базові активи.

Невідповідність значень похідного фінансового інструменту визначеним критеріям дає змогу ідентифікувати його як спекулятивний.