Військово-повітряних сил США та об’єднаних військово-повітряних сил НАТО

Організація Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization - NATO) [no: Θ atlæ ntic tri: ti organizei∫ n], була створена на основі Північноатлантичного договору, який був підписаний у Вашингтон 4 квітня 1949 року, як визначено у статті 51 Статуту ООН, з метою колективної оборони. Договір безстроковий.

Країнами - засновниками Договору стали США, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Норвегія, Данія, Ісландія, Канада.

Склад альянсу розширювався 5 разів.

У 1952 році Греція іТуреччина приєднались до 12 країн — засновниць Альянсу. За ними, у 1955 році до Договору приєдналась Федеративна Республіка Німеччина, а у 1982 році - Іспанія.

12 березня 1999 року Чеська Республіка, Угорщина і Польща вступили в НАТО. Вступ цих країн до Альянсу названо першою хвилею розширення НАТО на схід.

Другою хвилею розширення НАТО на схід стало приєднання до блоку ще 7 країн: Болгарії, Румунії, Словаччини, Словенії, Латвії, Литви, Естонії.

Третьою хвилею розширення НАТО стала прийняття 3 квітня 2008 року до Альянсу Хорватії та Албанії.

Teпер Альянс об’єднує 26європейських країн, а із Сполученими Штатами Америки і Канадою, усього 28 країн: США, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Норвегія, Данія, Ісландія, Канада, Греція, Туреччина, Федеративна Республіка Німеччина, Іспанія, Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Болгарії, Румунія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Хорватія, Албанія.

Для вирішення завдань захисту безпеки всіх членів Альянсу Військовими засобами призначені Об’єднані збройні сили НАТО, які були створені у вересні 1950 року відповідно до рішення 5-ї сесії НАТО.

До їх складу входять контингенти збройних сил держав, що є членами військової структури Альянсу. Ціконтиненти збройних сил разом утворюють інтегровану військову структуру НАТО.

В межах існуючої нині структури Альянсу є три головні категорії сил, а саме. Сили негайного і швидкого реагування, Основні оборонні сили та Резервні сили.

Сили реагування є універсальними мобільними частинами сухопутних, повітряних і військово-морських сил, що утримуються на високому рівні бойової готовності і можуть швидко вводитись в дію в разі потреби раннього реагування на кризу.

Сили негайного реагування складаються з сухопутних іавіаційних компонентів, а також з військово-морських сил постійного базування в Атлантиці та Середземномор’ї та штабу Мобільних сухопутних сил (AMF(L)) Командування об'єднаними збройними силами НАТО в Європі (АСЕ).

До складу Сил швидкого реагування входять інші сухопутні, повітряні та морські елементи, такі як штаб Сил швидкого реагування АСЕ та штаб Багатонаціональної дивізії (Центр) (MND(C)).

Основні оборонні сили складаються з діючих і таких, що можуть бути мобілізованими, сухопутних, військово-повітряних івійськово-морських сил, спроможних забезпечити стримування і захист від примусу або агресії. Ці сили мають національні й багатонаціональні формування різних рівнів готовності. Існує чотири багатонаціональних корпуси основних оборонних сил: один датсько-німецький, один голандсько-німецький і два німецько-американських. Деякі з цих частин можуть розгортатися для підтримки операцій «поза межами дії Статті 5».

Окрім цього, існує домовленість, яка передбачає, що Європейський корпус, до якого входять підрозділи Бельгії, Франції, Німеччини, Люксембургу та Іспанії, може бути підпорядкований НАТО в часи кризи для залучення в складі як основних оборонних сил, так і сил реагування.

Резервні сили складаються з інших формувань, що перебувають на різних рівнях готовності і можливості їx використання. Ці сили можуть використовуватись як сили підкріплення у будь-якому районі чи морській зоні дій НАТО для стримування, врегулювання кризи чи забезпечення оборони.

Складовою частиною цих категорій сил, їх головною ударною силою при веденні бойових дій, а також найважливішим засобом забезпечення високої мобільності військ, є ВПС країн-учасниць цього блоку. По своєму призначенню, характеру і об'єму вирішуваних завдань у складі ВПС НАТО виділяється стратегічна авіація і тактична авіація. Стратегічну авіацію має на озброєнні ВПС США і Франції. Інші країни НАТО стратегічної авіації не мають.

Досвід бойового застосування авіації країн НАТО в локальних війнах і військових конфліктах вказує на її здатність в сучасних умовах виконувати важливі завдання в збройній боротьбі, робити значний вплив на хіді результат бойових дій.

Уважне вивчення основ організацій і бойового застосування ВПС США і об'єднаних ВПС НАТО, критичний аналіз досвіду їx бойового застосування в локальних війнах і військових конфліктах сприяє вдосконаленню форм і способів бойового застосування різних родів своєї авіації, вироблення нових тактичних прийомів.

Вивчення організації і бойового застосування ВПС США і ОВПС НАТО дозволить авіаційним фахівцям грамотно здійснювати ІАЗ і інші види забезпечення бойових дій відповідно до своїх посадових обов'язків, враховувати при цьому позитивне і недоліки, які виявлені при веденні бойових дій.