Виникнення цивільних прав та обов’язків, їх здійснення та виконання

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є:

1) акти цивільного законодавства;

2) акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування;

3) договори та інші правочини;

4) рішення суду;

5) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

6) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди інший особі;

7) настання або не настання певної події (наприклад, народження або смерть);

8) інші юридичні факти.

Здійснення суб’єктивного цивільного права – це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою особою дій, що визначають можливість певної поведінки (наприклад, суб’єктивне право особи на будь-яке майно дає їй можливість володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном). Здійснення суб’єктивного цивільного права базується на принципі “дозволено все, що не заборонено законом”.

Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договорами або актами цивільного законодавства. Вона може відмовитися від свого майнового права, а також передати його іншій особі за відплатним або безвідплатним договором.

Нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для його припинення, крім випадків, встановлених законом. При цьому особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Цивільний обов’язок має виконуватись в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, забезпечуватися відповідними засобами заохочення та застосування санкцій. Особа може бути звільнена від цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Суб’єктивне цивільне право може бути реалізоване як особисто, так і через інших осіб – представників.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, за винятком тих випадків коли вона може це робити лише особисто. При цьому представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Представництво буває обов’язковим (за законом) і добровільним тобто договірним (за довіреністю та комерційне).