Концептуальна основа управління ризиком

Розсудливий менеджер завжди визнає фундаментальну істину, що са­ма природа економічної діяльності споріднена з чинниками випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності), тобто з ризиком.

Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприє­мця співвідношення прибутку (приросту ринкової вартості) та ризику, його прийнятний (допустимий) рівень. Необхідною умовою для розв'я­зання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Ви­ходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансо­вої, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточно­му періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.

Система управління ризиками на підприємстві – діяльність, пов’язана з виявленням економічних ризиків, з’ясуванням їх прийнятного рівня і застосуванням комплексу заходів для запобігання втратам і їх зменшенням. Система управління ризиками, як показано на рис. 12.2, складається з двох підсистем: об'єкта управління і суб'єкта управління.

Об'єкт управління - це безпосередньо ризик, ризиковані вкладення капіталу й економічні відносини між суб'єктами в процесі підприємницької діяльності. До них належать, наприклад, відносини між страховиком і страхувальником, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, конкурентами) і т.ін.

Суб'єкт управління — це спеціальна група людей (фінансові менеджери, фахівці зі страхування й ін.), що здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління, використовуючи різні прийоми і способи управлінського впливу.

 

Рис. 12.2. Підсистеми управління ризиками

До основних функцій об'єкта управління ризиком належать:

· дозвіл ризику;

· ризиковане вкладення капіталу;

· робота зі зниження величини ризику;

· страхування ризиків;

· економічні відносини і зв'язки між підприємцями.

До основних функцій суб'єкта управління належать:

· прогнозування;

· організація;

· регулювання;

· координація;

· стимулювання;

· контроль.

Прогнозування — це здатність передбачати певну подію. Прогнозування вимагає від менеджера певного почуття ринкового механізму й інтуїції, а також уміння знаходити гнучкі негайні вирішення.

Організація в управлінні ризиками — це об'єднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення капіталу на основі певних правил і процедур. До них можна, наприклад, віднести: створення органів управління, встановлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробку норм, нормативів, методик і т.ін.

Регулювання являє собою певний механізм впливу на об'єкт управління для досягнення стійкості цього об'єкта в ситуації непевності і ризику.

Координація — це дії, що дозволяють узгодити роботу всієї системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.

Стимулювання в ризик-менеджменті — це спонукання фахівців до зацікавленості в результаті своєї роботи.

Контроль — це збір інформації про ступінь виконання наміченої програми по управлінню ризиком, прибутковості ризикованих вкладень капіталу, співвідношенні прибутку і ризику. Заключний етап контролю — аналіз результатів заходів щодо зниження ступеня ризику.

Очевидно, що процес управління, тобто процес впливу суб'єкта на об'єкт управління, може здійснюватися тільки за умови циркулювання певної інформації між керівною і керованою (рис. 12.3) підсистемами.

Процес управління, незалежно від його конкретного змісту, завжди припускає одержання, передачу, переробку і використання інформації. При цьому одержання надійної і достатньої за даних умов інформації відіграє головну роль, оскільки воно дозволяє підприємцю прийняти конкретне рішення по діях в умовах ризику.

Необхідною умовою досягнення успіхів у сфері діяльності. яка характеризується підвищеною ризикованістю, є створення та вдосконалення систем управління ризиками, що дозволяють виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати ризик. Механізм прийняття рішень повинен не тільки ідентифікувати ризик, але й дозволяє оцінити, які ризики і якою мірою може брати на себе підприємство, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

Складові процесу управління ризиком визначаються залежно від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику ме­неджера (суб'єкта прийняття рішення).

 

Рис. 12.3. Процес обміну інформацією в системі управління ризиком

Політика управління ризиком – сукупність форм, методів, прийомів і способів управління ризиком, метою якихє зниження загрози прийняття неправильних рішень та зменшення потенційно негативних наслідків.

Ця політика реалізується через такі основні заходи:

1) ідентифікація окремих видів ризиків (відбувається в три етапи: зовнішніх ризиків у аспекті окремих напрямів діяльності підприємства; внутрішніх ризиків, притаманних окремим видам діяльності або господарським операціям; формування загального комплексу ризиків);

2) оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня ризиків;

3) дослідження дії об’єктивних і суб’єктивних факторів, що впливають на рівень ризиків підприємства;

4) вибір і використання методів оцінки імовірності настання ризикованої події за окремими видами ризиків;

5) визначення розміру можливих втрат при настанні ризикованої події за окремими видами ризиків;

6) встановлення гранично допустимого рівня ризиків за окремими видами діяльності (подіями, операціями);

7) визначення напрямів нейтралізації негативних наслідків окремих видів ризиків;

8) вибір і використання негативних наслідків окремих видів ризиків;

9) оцінка результативності нейтралізації і організації моніторингу ризиків підприємства.

Інформація швидко старіє, а тому суб'єкт прийняття рішення повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, вод­ночас оцінюючи якість інформації й здійснюючи її моніторинг.

Обираючи стратегію та тактику управління ризиком, менеджер повинен дотримуватись таких основних принципів:

- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

- недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні засо­би (капітал тощо);

- необхідно заздалегідь піклуватися (здійснювати прогноз) від­носно можливих (імовірних) наслідків ризику.

Складові процесу управління ризиком визначаються залежно від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику ме­неджера (суб'єкта прийняття рішення).

Узагальнено процес управління ризиком представлено у вигляді блок-схеми (рис. 12.4).

Процес управління ризиком охоплює такі етапи:

1. Визначення (формулювання) мети, відповідно до якої обирають ступінь прийнятності ризику (для підприємницької структури головною метою є забезпечення стійкого існування організації у невизначеному середовищі). Цілі, які ставить організація на конкретному етапі свого розвитку, так чи інакше суперечать можливим ризикам, які виникають при їх реалізації.

2. Визначення меж ризику, які встановлюють юридичні особи, обмежуючи рішення самого підприємства, терміни подій, ступінь ризику.

3. Встановлення факторів (причин або рушійних сил, які породжують ризиковані процеси) і джерел ризику (конкретних складових факторів, які зумовлюють можливість втрат: фінансові і економічні умови підприємницької діяльності; організація виконання і управління операцією; політичні з виконанням операції (проекту); фізичне пошкодження матеріальних цінностей; конструкторські, технологічні особливості проекту; втрата конфіденційної інформації; стихійні лиха; екологічні умови тощо).

4. Розпізнавання ризику, яке полягає у виявленні конкретних факторів та джерел, що можуть спричинити виникнення ризикованих ситуацій. Використовують такі методи розпізнавання ризику:

 

Рис. 12.4. Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком

- теорія доміно - за цією теорією між ризикованими подіями є зв’язки ланцюгового характеру. Цей ланцюг охоплює: першоджерело несприятливих випадків і середовище, в якому вони з’являються; суб’єктивний фактор як умову виникнення події, що призвела до втрат (навмисна шкода, безвідповідальність, неакуратність тощо); порушення звичайного перебігу процесу (господарської операції), яке є наслідком впливу на об’єкт фактора ризику (нещасний випадок з робітником, пошкодження обладнання тощо); втрату майна, завдання шкоди навколишньому середовищу тощо;

- теорія звільнення енергії: її зазвичай застосовують до видів ризику, спричинених нещасними випадками, стихійними лихами. Причинами ризикованих ситуацій є неконтрольована енергія, яка, діючи на об’єкти, може призвести до виникнення ризику. Для зменшення втрат від ризику необхідно ідентифікувати умови, які породжують неконтрольовану енергію, і вжити заходів, що оберігають певну структуру від негативного впливу енергії;

- індуктивний метод: спосіброзпізнавання ризикованої ситуації, при якому від спостереження окремих її елементів переходять до розпізнавання ризикованої ситуації загалом (ризик зменшення виробництва можна виявити на основі таких факторів, як можливі недопоставки сировинно-матеріальних ресурсів, поломки технологічного обладнання, неявки робітників тощо);

- дедуктивний метод: полягає у переході в процесі дослідження від спостереження ризикованої ситуації загалом до вивчення окремих її складових (загальну ситуацію поділяють на окремі елементи, з цією метою використовують різні критерії – фактори ризику, його джерела, сфери, в яких виникає ризик). В результаті створюється логічно пов’язаний ланцюг: розпізнавання ризику – фактори ризику – джерела ризику – наслідки ризику (поєднуючою ланкою усіх його елементів є фактори ризику);

- перспективний метод: використовують такий комплекс робіт щодо розпізнавання ризику: подія – витрати – негативний вплив;

- ретроспективний метод: є оберненим перспективному методу: негативний вплив – витрати – подія.

- позитивне ризикове розмежування: полягає в оцінці з великою точністю наслідків здійснення ризику;

- негативне ризикове розмежування: передбачає наближену характеристику наслідків реалізації ризику, яка знаходиться до встановлення масштабу чи певного обмеження ризикованої ситуації;

- метод, що ґрунтується на ознаках появи ризику: він не дає змоги точно встановити розмір можливих втрат, терміни виникнення ризикованих ситуацій та інші наслідки (ланцюг розпізнавання ознак комерційного ризику матиме вигляд: відсутність маркетингових досліджень – витрати фірми, пов’язані з дією ринкових факторів, - зменшення обсягів продажу товарів, зростання затрат на рекламу, стимулювання збуту). Зробити це можна, проаналізувавши ризики та здійснивши їх прогнозування. Тому розпізнавання ризику за допомогою ознак використовують лише у сукупності з іншими методами;

- метод аналізу: виокремлюють два види аналізу відповідно до даних, які використовуються при його проведенні: аналіз ретроспективного ризику (визначають види ризиків, фактори та джерела, можливості повторення різних видів ризиків) і аналіз даних поточного року, спеціально зібраних для виявлення можливих ризикованих ситуацій (поточного і перспективного ризику);

- прогнозування ризику: здійснюється прогнозування ризику на основі використання нагромадженого досвіду і застосування поточних допущень з метою встановлення імовірності виникнення ризикових ситуацій у майбутньому;

У теорії управління ризиком розроблено правила, відповідно до яких слід обирати ті чи інші прийоми управління ризиком. Основними правилами є:

1) максимізація виграшу – означає, що з можливих варіантів рішень вибирають те, яке забезпечує максимальний результат (дохід, прибуток). такі варіанти є більш ризикованими;

2) оптимальне співвідношення виграшу і величини ризику – з усіх варіантів,

що забезпечують допустимий ризик, вибирають той, у якого співвідношення доходу і втрат (збитків) є найбільшим;

3) оптимальної імовірності результату – з усіх варіантів, які

забезпечують допустиму імовірність, одержання позитивного результату, вибирають той, що забезпечує максимальний виграш.