Підшлункова залоза

Підшлункова залоза (pancreas) міститься в черевній поро­жнині, у лівій підребровій ділянці, спереду розміщений шлу­нок, зліва — селезінка, головку підшлункової залози охоплює дванадцятипала кишка. Довжина підшлункової залози стано­вить 16—22 см, маса 70—80 г. Це непарний орган. Вона належить до залоз змішаної секреції, екзокринна частина якої про­дукує панкреатичний сік, а ендокринна синтезує гормони.

Підшлункова залоза складається з трьох (послідовно спра­ва наліво) відділів: головки, тіла та хвоста. Між головкою та хвостом є невелика звужена частина — шийка. У підшлун­ковій залозі виділяють дві поверхні — передню і задню, а в ділянці тіла — ще й нижню і три краї; передній, верхній та нижній.

Екзокринна частина підшлункової залози за масою стано­вить 97% усього органа. Ззовні вона вкрита тонкою сполучно­тканинною капсулою, яка спереду зрощена з вісцеральним ли­стком очеревини. Паренхіма поділена на часточки, а часточки складаються з панкреатичних ацинусів, у який входять кін­цевий секреторний апарат і вставна протока. Вставні протоки (початковий відділ системи вивідних проток) переходять у внутрішньочасточкові, міжчасточкові протоки і спільну пан­креатичну протоку, яка проходить через товщу залози і від­кривається разом зі спільною жовчною протокою в дванадця­типалу кишку. Іноді буває додаткова протока підшлункової залози, отвір якої знаходиться на малому сосочку дванадцяти­палої кишки, розміщеному на 1, 5—2 см вище від великого со­сочка дванадцятипалої кишки.

Ендокринна частина підшлункової залози має вигляд неве­ликих скупчень клітин — так званих панкреатичних острів­ців (острівці Лавгерганса), які розташовані у часточках між панкреатичними ацинусами. Найбільше острівців у хвості і найменше у головці. Загальна кількість острівців у всій залозі може коливатися від 200 тис. до 2 млн.

Склад та регуляція виділення підшлункового соку

У дорослої людини за добу виділяється 1, 5—2 л підшлун­кового соку, його реакція лужна (рН 8, 0—8, 5). До його складу входять вода, органічні та неорганічні речовини. До неорганіч­них речовин належать іони натрію, калію, хлору та ін. Органіч­ні речовини представлені в основному ферментами — протеаза­ми (трипсиноген, хімотрипсиноген, прокарбоксиполіпептидаза тощо). Вони утворюються в неактивній формі. Активізується трипсиноген ферментом ентерокіназою, який входить до скла­ду кишкового соку. Активний трипсин активує хімотрипсино­ген, переводячи його в хімотрипсин, а прокарбоксиполіпепти-дазу в карбоксиполіпептидазу. Сік підшлункової залози міс­тить й інші протеолітичні ферменти — еластази, нуклеази, які гідролізують білки до пептидів та амінокислот. У підшлунковому соку є також інгібітори протеолітичних ферментів, які запобігають самоперетравлюванню підшлункової залози, кар­богідрази (а-амілазпу яка гідролізує крохмаль та глікоген оліго-, ди- та моносахаридів) та ліпази (ліпаза, фосфоліпаза - гідролізують жири та фосфоліпіди до жирних кислот та гліце­рину. Гідроліз жирів посилюється в присутності солей жовчних кислот та Са²⁺).

Регуляція секреції підшлункової залози здійснюється ком-плексом нейрогуморальних механізмів. Розрізняють три фази секреції: головну, шлункову та кишкову. Під час головної фа­зи секреція відбувається за рахунок безумовно- та умовнореф­лекторних реакцій (секреція починається вже через 1—2 хв після початку вживання їжі), під час шлункової фази нервові впливи зберігаються, але починають діяти гуморальні фактори, зокрема шлунковий гастрин (гормон, який синтезується сли­зовою оболонкою шлунка).

Кишкова фаза відбувається за рахунок гуморальних фак­торів (гормонів слизової оболонки дванадцятипалої кишки — секретину та холецистокініну-панкреозиміну).

Л Е К Ц І Я № 29

Т е м а: “Обмін речовин і енергії.”