Більшовики зробили спробу усунути від влади УЦР мирним шляхом, вихолостивши національний характер і «реконструювавши» її у ЦВК Рад України. «Переобрання» Центральної Ради планувалося провести на І Всеукраїнському з'їзді рад, на який запрошувалися представники усіх рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Однак норми представництва були розроблені таким чином, що перевагу отримали депутати рад тих промислових районів і міст, які перебували під впливом більшовиків. Щодо селян, які йшли за українськими есерами і на голоси яких більшовики не розраховували, то їх представництво на з'їзді обмежувалося.
Центральна Рада, яка спочатку мала намір проігнорувати з'їзд, за тиждень до його початку надіслала на місця циркуляр з вимогою направити до Києва делегатів від селянських спілок та українізованих військових частин. У результаті від них прибуло на з'їзд більше 2 тис. представників, які скасували мандатну комісію з'їзду й самі почали видавати депутатські мандати.
4 грудня 1917 р., коли відкрився з'їзд, В. Затонського, якому оргкомітет доручив його відкриття, просто зігнали з трибуни. Голова Селянської спілки М. Стасюк звинуватив організаторів з'їзду в спробі сфальсифікувати волю українського народу. Оголошений С. Петлюрою текст Ультиматуму Раднаркому РСФРР делегати розцінили як замах на УНР, а більшовики-делегати не могли дати жодних пояснень цьому ультиматуму.
Висловивши повну підтримку Центральній Раді, з'їзд вирішив недоцільним переобирати її склад, тим більше що 9 січня 1918 р. мали відбутися Всеукраїнські Установчі Збори, яким УЦР повинна була передати владу. Зазнавши поразки, більшовицька частина з'їзду разом з лівими есерами, кількома українськими соціал-демократами та деякими безпартійними делегатами (всього 127 осіб) покинула його і переїхала до Харкова, де 9—10 грудня з допомогою російських військ було встановлено радянську владу.
У Харкові делегати, які приїхали з Києва, об'єднавшись з делегатами III обласного з'їзду рад Донбасу і Криворіжжя, 11—12 грудня 1917 р. провели альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад. На ньому 200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад 300 існуючих в Україні) і військово-революційних комітетів. Цей з'їзд схвалив повстання у Петрограді та політику РНК, а 12 (25) грудня проголосив встановлення радянської влади в УНР, яку визнав федеративною частиною РСФРР. До обраного Центрального Виконавчого Комітету рад.України увійшла 41 особа (у тому числі 35 більшовиків), а його головою став лівий український соціал-демократ Є.Медведев. 17 грудня було оголошено про створення маріонеткового радянського уряду України — Народного секретаріату у складі Ф. Сергеева (Артема), В. Аусема, Є. Бош, С Бакинського, В. Затонського, М. Скрипника та ін. Того ж дня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Ради й Генерального секретаріату, а 18 грудня створив крайовий комітет боротьби з контрреволюцією, якому доручалося керівництво формуванням Червоної гвардії на місцях і організацією нових загонів на всій території України.
Отже, наприкінці 1917 р. в Україні існувало два уряди, між якими почалася не тільки «війна декретів», а й збройна боротьба, яку можна кваліфікувати як громадянську війну.
З Росії водночас з інтенсивними поставками більшовикам України озброєння та боєприпасів прибули військові частини, які із загонами Червоної гвардії повели наступ на Донбас і південь України.
Центральна Рада й Генеральний секретаріат вживали заходів для припинення агресії. 15 грудня 1917 р. було створено Особливий комітет оборони України (М. Порш, С. Петлюра, В. Єщенко). 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв постанову про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати, у тому числі військово-повітряних сил (ВПС). Головкомом, «головою» української авіації став підполковник В. Баранов. Однак цих та інших заходів УЦР було недостатньо.
Маючи у своєму розпорядженні великі резерви Радянської Росії, харківський уряд розширював підконтрольну йому територію. 25 грудня В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ більшовицьких військ проти УНР. Наприкінці грудня 1917 р. було захоплено Катеринослав, потім Олександрівськ (2 січня 1918 p.), Полтаву (6 січня).
Для Центральної Ради такий поворот подій виявився цілком несподіваним. Не змогли змінити становища й відозви Генерального секретаріату до громадян України та солдатів 2 січня 1918 р. На засіданні Малої Ради 6 січня було запропоновано оголосити самостійність України (ідея ця висувалася й раніше).
Четвертий Універсал Центральної Ради
Останню надію на врятування становища Центральна Рада покладала на мирні переговори в Бресті, про участь в яких вона заявила ще на початку грудня 1917 р. Але щоб укласти мир з центральними державами, Україні необхідно було офіційно вийти зі складу Російської Республіки і стати самостійною державою, суб'єктом міжнародного права.
У такій обстановці Центральна Рада 9 січня 1918 р. прийняла IV Універсал, який юридично підтверджував відокремлення України від Росії. В ньому наголошувалося: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». Підтверджувались демократичні свободи і заходи уряду, проголошені III Універсалом, зазначалося, що Українські Установчі Збори повинні вирішити питання про федеративний зв'язок з народними республіками колишньої Російської імперії. Генеральний секретаріат перейменовувався на Раду Народних Міністрів, головою якої було обрано (замість надто поміркованого В. Винниченка) українського есера В. Голубовича.
Січневе (1918 р.) повстання в Києві і встановлення радянської влади
У січні 1918 р. більшовицькі військові частини продовжували свої наступальні операції. Робітничий клас, підтримуючи більшовиків, створював загони Червоної гвардії, в яких налічувалося понад 100 тис. осіб. У багатьох містах відбулися повстання збільшовизованих солдатів та червоногвардійців (Одеса, Миколаїв, Херсон та ін.). Впродовж січня більшовицькі війська зайняли Лівобережну Україну.
Центральна Рада не змогла організувати дієвого опору. У відповідальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крута-ми (станція біля Ніжина), де вирішувалася доля Києва, Рада могла розраховувати лише на багнети 500 осіб, серед яких було понад 300 студентів, гімназистів. Більшість з них героїчно загинула, захищаючи українську державу.
Ситуація стала критичною, коли 15 січня у Києві проти УЦР більшовики підняли збройне повстання, центром якого став завод «Арсенал». Протягом тижня війська УЦР під командуванням С. Петлюри та Є. Коновальця придушили повстання. Але в цей час до міста підійшли більшовицькі війська на чолі з М. Муравйовим, які після п'ятиденного гарматного обстрілу 26 січня 1918 р. захопили Київ, Сюди з Харкова переїхали ЦВК і Народний Секретаріат України. Український уряд 25 січня залишив Київ і змушений був переїхати до Житомира, а невдовзі — до Сарн.
Майже на всій Україні було встановлено радянську владу, а Центральна Рада свій порятунок від.остаточного розгрому покладала лише на допомогу країн Четверного союзу.
Брестський мир. Окупація України і ліквідація УЦР.
Підписанням Брест-Литовського договору про перемир'я більшовики ініціювали переговорний процес про мир.
28 грудня 1917 р. у Брест-Литовському розпочалося перше засідання мирної конференції за участю до 400 представників країн-учасниць. Хоч делегації УЦР, одній з наймалочисельніших, ще бракувало досвіду, вона виявила неабияку активність, захищаючи національні інтереси.
Від делегації УНР О. Севрюк, М. Любинський і М. Левітський 27 січня 1918 р. підписали в Бресті з представниками країн Четверного союзу мирний договір. У ньому зазначалося, що учасники цього договору «хотять самі вчинити перший крок до тривалого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привертання дружніх відносин між народами...».
Згідно з договором, Україна визнавалася незалежною і самостійною в кордонах, які загалом збігалися з довоєнними російськими, а в межах передбачуваної Польщі їх мала визначити спільна комісія. Сторони взаємно відмовлялися від сплати коштів на покриття воєнних збитків і зобов'язувались налагодити торговельно-економічні відносини тощо.
Наприкінці січня 1918 р. Українська революція опинилася в суперечливій ситуації. З одного боку, створена в процесі революційної боротьби УНР проголосила свою самостійність, здобула європейське визнання, а з іншого — народжена цією ж революцією влада зазнала воєнної поразки у боротьбі з радянською владою, втратила підтримку мас, змушена булла
Мета: розкрити причини гетьманського перевороту, суть внутрішньої та зовнішньої політики гетьманату, з, ясувати причини падіння гетьманського режиму.;
Удосконалювати вміння аналізувати і співставляти історичні факти, узагальнювати значення важливих подій, сприяти формуванню національної свідомості студентів, пов, язаної з боротьбою за збереження державної незалежності.
