Г. Полемічна література

 

1. Релігійна боротьба в кінці 16 ст. належить до найцікавіших та найславніших сторінок української культурної історії: бо залишені переважною більшістю шляхти, що пішла до католицького табору або й за протестантами, лише короткий час підтримані впливовим кн. Острозьким, зраджені більшою частиною православної ієрархії, українські міщани зуміли шляхом самоорганізації (братства) відбитися від страшних нападів католицької церкви, підтриманих державним авторитетом. Але ця блискуча сторінка української культурної історії не блискуча з літературного погляду. Все ж, хоча й нечисленна та неблискуча, полемічна література має велике значення в розвитку української літератури: помалу готувались нові літературні форми та нові літературні вартості. Цілком поза межами сучасності залишився єдиний геніальний представник полемічної літератури Іван Вишенський.

2. Початки полемічної літератури зв’язані з Острогом та тією школою, що постала там заходами кн. К. Острозького. Коло співробітників Острозького складалося не лише з українців, але й з греків та поляків. Прагнучи відродження старої православної традиції (див. сказане вище про Біблію), острозьке коло в дійсності мусило піти за духом ренесансу, запроваджуючи в план освіти світські науки; та навіть реформація позначилася на діяльності Острозького кола, бо в боротьбі проти католицтва йому довелося користуватися й послугами протестантських співробітників, а ще більше — черпати з протестантської літератури. Острозька школа підупала по смерті князя, нащадки якого пішли до католицького табору. Видання Острозької (а пізніше Дерманської, Львівської й ін.) друкарні принесли українській літературі, крім Біблії та принагідних церковно-політичних творів, дещо з творів отців церкви, але головне її літературне значення в тому, що вона почала друкувати сучасних авторів: це кілька творів полемічної літератури.

3. Починає ці друки «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587). Ця книжка в першій частині присвячена обороні Русі від нападів (єзуїта Б. Гербеста), в другій — обороні старого календаря та іншим відмінам між східною й західною церквою. Переконливих аргументацій небагато: головне — патетичні, а іноді — ліричні чи дотепні заклики, запитання, нагадування, напади, а то й лайки. Передмова риторична, мова почасти трохи ритмізована та навіть римована: «Повстанте, почуйте ся й подносіте очи душ ваших, а обачте з пільністью, як спротивник ваш, діявол, не спить, і не тілько як лев рикаючи шукаєть кого пожерети, але явне в пащеки єму многиє... впадають». Церква, «болізно вас породивши, водою святою хрещенія омивши, дари Духа святого просвітивши і хлібом животним... возкормивши... з вами вічно царствовати певна била». Папи «єдини новини уставляють, а другиє старини поправляють, і як одступили дороги правой, завжди ся мішають, да инших до того ж примушають, і страшать, же їм того ж не помагають». Автор вміє промовити до простої людини. Ритмізована мова іноді нагадує ритміку дум або деяких віршів. У тексті зустрічаємо чимало приповідок.

4. Трактат Василя «Острозького» (1588) має великий обсяг та перевалено теоретичний богословський зміст (спирається на Максима Грека); літературно він досить важкий, але призначений, напевне, для іншого читача, ніж твір Смотрицького. Л. Зизаній (Вільно, 1596) увів до обігу полеміки протестантські міркування про те, що римський папа є антихрист. Стиль книжки теж «наукоподібний». Справді серйозний науковий твір — анонімний «Апокрисис» (Острог 1598) — є твором протестантського польського автора М. Бронського. Почасти емоційний та іронічний, почасти патетичний стиль переважає у двох писаннях псевдонімного «Клирика Острозького» (1598 — 99): «Преступили єсте отеческіє границі, нарушили єсте старожитную віру!.. Пороскопивали єсте гроби предків, порушили кости отець!.. Затоптали єсте їх стежки, затмили єсте їх присвітлую справу!» До елементів стилю Герасима Смотрицького Клирик додає ще стиль молитовний, теж патетичний та риторичний. В основному з передмов до різних видань знаємо як письменника Острозького діяча Дем’яна Наливайка: його мова теж риторична, лише сильніше забарвлена церковнослов’янською. Далеко простіші проповіді (тоді недруковані) почаївського отця Іова Заліза. Риторичність полемічних писань дуже впадає у вічі: тут, мабуть, позначився і стиль проповіді релігійно-неспокійного реформаційного століття, але і риторична школа ренесансового стилю: мабуть, нам ближче невідоме острозьке «ціцероніанство».

5. Окремо стоїть останній твір цієї літератури — «Пересторога» (писана до 1605 р.). Це спроба історіософії церковної боротьби як боротьби диявола проти церкви; у творі немало апокаліптичних нот. Але відродження церкви тут надзвичайно щільно зв’язується з відродженням культурним, піднесенням освітнього рівня (щоправда, з відкиданням «філософії поганської»). Дуже нерівномірний стиль лише почасти цікавий риторичністю, — до цієї риторики належать, м. і., вдалі промови, що їх автор укладає в уста кн. Острозькому та іншим особам. І тут є зв’язки і з психологією реформації (апокаліптизм, може, якесь «фляціанство»*) і з риторичною стилістикою ренесансу.

 

 

* Маю на увазі протестантського богослова Фляція Іллірика, представника радикального німецького протестантизму 16 ст.

 

 

6. З боку уніатів виступає український, може, найвизначніший полеміст Адам-Іпатій Потій. Літературно він продуктивніший, аніж православні його противники; пише він і польською, і «посполитою» мовою. Українсько-слов’янською мовою маємо кілька його творів («Унія...» 1695, «Справедливеє описанье... собору берестейського» 1596/97, «Антиризис» 1599, «Розмова бестянина з братчиком» 1603, «Оборона собору флорентійського» 1604, «Посельство до папежа... Сикста IV» 1605, «Гармонія альбо согласіє віри» 1608). Його стиль такий же, як і стиль православних полемістів: лише в нього менше ліричності, більше пафосу, риторики та дотепу й лайки, а ділові арґументи поєднуються з емоційними в тому самому творі, на тих самих сторінках. Його українські проповіді втрачені.

В українських творах Потія знайдемо всі типові риторичні засоби того часу: нагромадження синонімів, шереги слів: «п’янство, лакомство, святокупецтво, неправда, ненависть, потвори..., пиха і надутість... панують тут повсюдно» (в грецькій церкві); одне за одним ідуть короткі речення:

 

«Спільние душі, мислі, воли,

спільний Бог,

спільная побожности купля,

спільное спасеніє,

спільний подвиг і праця,

спільная мзда і вінець».

 

Любить він антитези; так, на його думку, при спілці православних з протестантами єднаються:

 

«Старожитнєє з новотою утвержденіє,

і камень недвижимий з легкомисльности тростиною,

широта з тіснотою,

плідність з неплодієм,

святобливость з проклятієм,

добрий порядок з помішанієм...

миро благоуханное з грязю,

світлость з темностю,

Христос з Веліаром...»

 

Те ж у закликах:

 

«Не мішайте людських справ з Божеськими,

мирских з духовними,

земних з небесними

дочасних з вічними...»

 

Стиль Потія нагадує стиль Вишенського, лише лексика Потія не має багатства та різноманітності словника Вишенського.

7. Залишилися й деякі рукописні дрібніші (почасти старіші) пам’ятки полеміки і проти католиків, і проти «люторів». Їх стиль трохи простіший, але і в них можна знайти в зародку ті самі стилістичні елементи, що і в творах пізнішої полеміки (див. ще Екскурс II).