Європейський Союз – ЄС (European Union – EU)

Веде свою історію з 1957 р., коли на базі Європейського об’єднання вугілля і сталі та Євроатому було створено Європейське Економічне співробітництво (ЄЕС). Договір був підписаний у Римі й набув чинності в 1958 р. Штаб-квартира заходиться у Брюсселі (Бельгія).

Співробітництво утворили 6 країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Пізніше (1973 р.) у ЄЕС були прийняті Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 р. - Іспанія й Португалія, 1986 р.- Греція, 1995 р. - Швеція, Фінляндія, Австрія. Офіційні заяви про вступ до ЄС подали також Кіпр, Мальта, Туреччина, Марокко, країни Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський Союз є одним з основних економічних центрів сучасної світової економіки і перевершує за сукупним ВВП і обсягом зовнішньої торгівлі США та Японію. Його частка у сукупному ВВП країн-учасниць Організації Економічної Співдружності та Розвитку (ОЕСР) – понад 38%, а у світовій торгівлі – 39%.

У лютому 1992 р. 12 країн ЄЕС уклали Маастрихський договір, який набув чинності 1 листопада 1993 р. За ним ЄЕС стало називатися Європейським Союзом. До 2008 р. Передбачено створення нового політико-териториального утворення “Сполучені Штати Європи”.

ЄС має високорозвинуту, унікальну інституційну систему, яку утворюють міждержавні та наднаціональні інститути. Функціонери органів першого типу діють як офіційні представники держав-учасниць (наприклад, Європейська Рада), члени органів другого типу також є представниками національних держав, але діють незалежно від своїх держав, не пов’язані жодними інструкціями зі своїми урядами. Їх головним завданням є реалізація цілей розвитку ЄС, незалежно від власних національних інтересів (наприклад, Комісія ЄС). Досить гнучким є розподіл компетенцій між інститутами ЄС та національними урядами.

Основними органами керівництва Європейським Союзом є:

1. Європейська Рада;

2. Рада Міністрів ЄС;

3. Європейська комісія;

4. Європейський парламент;

5. Європейський суд;

6. Палата аудиторів (Рахункова Палата);

7. Фонд регіонального розвитку;

8. Соціальний фонд;

9. Фонд орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства;

10. Фонд сприяння економічному зближенню держав-учасниць (Фонд згуртування);

11. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ).

Формування Європейського Економічного Співтовариства передбачало запровадження єдиної аграрної та торгової політики, координацію інших важливих напрямів економічної політики держав-учасниць, спрямованих на поглиблення інтеграції. У грудні 1991 р. сесія Європейської Ради у голанському місті Маастрихт ухвалила підготовлений текст Договору про Європейський Союз (Маастрихський договір), який проголосив такі основні цілі ЄС:

1. Загальна зовнішня політика і політика безпеки;

2. Співробітництво у сфері правосуддя і внутрішніх справ;

3. Співробітництво в економічній і соціальній сферах (крім Великої Британії), а також в інших сферах.

Швидке економічне зростання та вплив на міжнародне життя не тільки перетворили ЄС на один з основних центрів сучасного світу, а й зумовили його привабливість і для інших членів світового співтовариства.

Величезне за своїми масштабами, надзвичайно складне, багатогалузеве господарство Європи розміщено дуже нерівномірно. В останні два-три сторіччя його “головною віссю” стала зона, що простягається від південного сходу Великої Британії через північ Франції, Бельгію, Нідерланди, захід ФРН, долинами Рейну і його притоками до Північної Італії. Водночас у Західній Європі є порівняно слабкорозвинуті райони (північ Британських островів і Скандинавії, південний захід Франції, Корсика, південь Італії й Іспанії, Португалія, Греція тощо). Економіко-географічна специфіка Європи чітко простежується за її регіонами, серед яких за найвищим рівнем розвитку виділяється Західна Європа.