Глосарій. Абстрагування– мисленнєва операція, уявне відволікання одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів

Абстрагування – мисленнєва операція, уявне відволікання одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Абстрактне мислення (abstract thinking) – один із різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпіричного пізнання.

Аналіз (analysis) – мисленнєва операція, сутність якої полягає в уявному здійсненні поділу цілого (предмета чи явища) на частини, елементи, у виділенні окремих його ознак і властивостей.

Асоціація – обов’язковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації – у встановленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, асоціації поділяють на три типи: асоціації за суміжністю; асоціації за схожістю; асоціації за контрастом.

Дедукція – умовисновок (умовивід) від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких.

Думка (thought) – одиниця мислення, в якій виражається процес пізнання світу, інших людей і самого себе.

Ідея (idea) –основа творчого процесу, продукт людської думки, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відбивається об’єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності.

Індукція – умовивід від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень;

Інтелект (intellect) (від лат. розуміння, розум) – сукупність загальних розумових здібностей: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати, перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність вирішувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати.

Конкретизація – це розумовий перехід від узагальненого до одиничного, окремого, що відповідає певному поняттю або загальному положенню.

Критичність мислення (critical thinking) – виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища або факту, виявляти цінне та помилкове в них.

Логічне мислення (logical thinking) – вид мислення, що здійснюється з опорою на поняття, судження, закони логіки, не використовуючи емпіричні дані.

Мислення (thinking) – пізнавальний психічний процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відносинах; вища форма відображення дійсності у психіці.

Мислення абстрактне (abstractio – уявне відвертання) – це розумовий процесс відволікання від певних властивостей предметів (чуттєвих даних дійсності) і явищ з метою пізнання; оперування лише ідеальними утвореннями – поняттями, ідеями, уявними образами.

Мислення вербальне – мислення, яке реалізується в мовленнєвих актах засобами мови, опредмечує думку в мовних виразах.

Мислення логічне – вид мислення, що відбувається з опорою на поняття, судження, закони логіки. При цьому одна думка передовсім виводиться з іншої думки, а не через емпіричні дані. Протилежним до логічного є «алогічне мислення», тобто таке, що суперечить законам логіки.

Мислення наочно-образне – процес оперування візуальними образами, образами пам’яті й образами уяви.

Мислення практичне – процес мислення, нерозривно пов’язаного з конкретними діями людей і спрямованого на розв’язання практичних проблем, ситуацій. Воно є інтелектуальною підготовкою до фізичних дій – постановки мети, складання плану дій, пошуку засобів, необхідних для досягнення мети.

Мислення продуктивне – вид мислення, у якому найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал.

Мислення теоретичне – розумовий процес, спрямований на постановку та розв’язання абстрактних теоретичних завдань і проблем, які не цілком зумовлені практичними потребами. Його ознаки – ідеалізація, абстрагування, системність.

Міркування (opinions) – це низка пов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити. Прикладом є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Мова (language) – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві.

Мовлення (speech) – процес спілкування засобами мови, мова в дії.

Наочно-дієве мислення (visual and effective thinking) – вид мислення, який полягає в тому, що розв’язання завдань включається безпосередньо в саму діяльність, пов’язане із практичними діями над предметами; здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту.

Наочно-образне мислення (visual and figurative thinking) – вид мислення, який полягає в оперуванні образами уяви.

Образне мислення (image thinking)– конкретне мислення, яке реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів.

Поняття (conception) – одна з головних форм абстрактного мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях, узагальнюються їхні істотні ознаки. Одиниця мислення і його найелементарніша форма, яка відображає суттєві загальні або відміні ознаки предметів і явищ дійсності, їх властивості, зв’язки й відношення.

Порівняння (comparison) – пізнавальна операція, що лежить в основі судження (міркування) про подібність або відмінність об’єктів.

Проблемна ситуація (problem situation) – ситуація або задача, для розв’язання якої суб’єкт має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій; основне поняття проблемного навчання.

Раціоналізм (rationalism) (від лат. rationalis – розумний) –напрям у філософії, що визначає розум єдиною достовірною основою пізнання і поведінки людини.

Розум (mind) – вища форма теоретичного осягання дійсності, свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей.

Розуміння (understanding) – процес мислення, спрямований на виявлення (з’ясування) істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.

Розумові дії (mind actions) – це дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них.

Синтез – це розумове поєднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле.

Словесно-логічне мислення – мислення, яке перебігає у формі логічних розмірковувань і дозволяє розкрити, зрозуміти внутрішню сутність речей, які неможливо безпосередньо сприймати через фізичний контакт із ними; узагальнювати множинність конкретних об’єктів, абстраговано виходити за межі життєвих ситуацій; розуміти загальні принципи і закони існування та розвитку природних і соціальних об’єктів; прогнозувати зміни і розвиток процесів, явищ, подій і станів; пізнавати події минулого тощо.

Судження – форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами і явищами дійсності або їх властивостями й ознаками, це ствердження або заперечення чого-небудь; це висловлювання, яке містить певну думку. Судження існує, виявляється і формується в реченні, проте судження і речення – речі не тотожні.

Узагальнення – розумове об’єднання предметів та явищ за їх спільними істотними ознаками.

Умовивід (conclusion) – одна з головних форм теоретичного мислення (поряд з поняттям і судженням), коли на основі ланцюжка логічно пов’язаних висловлювань робиться певний висновок і виводяться нові знання; коли з одного або кількох суджень виводиться нове; спосіб логічного зв’язку висловлювань.

Функція мислення (function of thinking) – в мисленні відбувається відображення внутрішньої, безпосередньо не даної у відчуттях і сприйманнях, сутності об’єктів та явищ дійсності. ТЕМА 5. УЯВА І УЯВЛЕННЯ У ТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН

1. Поняття про уявлення та уяву. Класифікація уяви та уявлення. Види і прийоми уяви.

2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси. Уява та фантазія. Розвиток уяви.

3. Поняття про творчість. Творчість як розв’язування творчих задач. Творче натхнення. Творчий тренінг.

4. Загадки та проблеми свідомості. Поняття про свідоме і підсвідоме.

5. Самосвідомість особистості.Психологічні механізми розуміння і усвідомлення. Самоконтроль у сфері психічних явищ.

 

Основні поняття і ключові слова:

Уява, функції уяви, види уяви, мрії, фантазія; бісоціація; аглютинація, аналогія, гіперболізація, акцентування, типізація, додача, переміщення.

 

Література:

1. Антонов А.В. Психология избирательского творчества. – К.: Вища шк., 1978.

2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.

3. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. – Т. 1. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974.

4. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: психологический очерк. – СПб.: Союз, 1997.

5. Загальна психологія: Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

6. Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

7. Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. – Луцьк: Волинський ун-т, 1997.

8. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.

9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975.

10. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.

11. Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

12. Пармон Э.А. Роль фантазии в научном познании. – Минск: Университетское изд-во, 1984.

13. Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

14. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

15. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.

16. Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Вища школа, 1971.

17. Рычик М.В. От наглядных образов к научным понятиям. – К.: Рад. шк., 1987.

18. Страхов И.В. Психология воображения. – Саратов, 1971.

19. Тихонов О.К. Психология мышления: Учеб. пособ. – М.: Моск. ун-та, 1984.