Серпня 1946рНа початку 1946р. вийшов з друку «Нарис історії української літератури», виданий Інститутом мови і літератури Академії наук УРСР під редакцією члена-кореспондента Академії наук УРСР С.І.Маслова і кандидата філологічних наук Є.П.Кирилюка. Автори «Нарису» І.Н.Плісецький, М.М.Ткаченко, С.І.Маслов, Є.П.Кирилюк, І.І.Пільгук, С.М.Шаховський. [...] ЦК КП(б) У відзначає, що автори «Нарису» перекрутили марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі. Історія української літератури висвітлюється в «Нарисі» поза зв’язком з боротьбою класів, як процес ізольований від цієї боротьби. Автори «Нарису» ігнорують класову боротьбу як основний закон розвитку класового суспільства, і замість цього надають вирішальну роль в розвитку творчості письменників національному моментові. Всупереч ленінській вказівці про те, що «є дві національні культури в кожній національній культурі», в «Нарисі» затушовується різниця і суперечність між реакційними і прогресивними течіями в літературі і розвивається «теорія єдиного потоку» в українській літературі. Тим самим в «Нарисі» протаскується теорія про безкласовість і безбуржуазність українського народу в минулому, яка становить суть буржуазно-націоналістичної концепції «школи» М.Грушевського. Автори «Нарису», у відповідності з схемою М.Грушевського та його теорією про «виключність» українського народу, ігнорують спільність походження, єдність і взаємодіяння в історичному розвитку російського і українського народів, їх мови і культури. Тому в «нарисі» історія української літератури не показана у взаємозв’язку з іншими спорідненими літературами, особливо з російською літературою. Культура і література Київської Русі подані в «Нарисі» як тільки українські, всупереч науковим положенням, що розглядають Київську Русь як спільне джерело культур трьох східнослов’янських народів: російського, українського, білоруського. [...] В «Нарисі» затушували боротьбу між прогресивним і реакційним напрямами в літературі, не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії в українській літературі (П.Куліш, Б.Грінченко та ін.), вихваляючи буржуазно-націоналістичних письменників початку ХХ ст. (Олесь), діячів контрреволюційної Центральної ради та Директорії (В.Винниченко, І.Стешенко), принизили роль і значення революційно-демократичної течії в українській літературі (Шевченко, Леся Українка, Франко, Коцюбинський та ін.). В «Нарисі» не знайшов правильного відображення вплив на українську літературу руху декабристів, діяльності Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, великого пролетарського письменника Горького, ігнорується такий вирішальний фактор у формуванні нової соціалістичної ідеології, як розвиток марксизму в Росії і роль партії більшовиків. В розділі «Українська радянська література» не показано відображення в літературі боротьби партії і радянського народу за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні, не показана роль літератури в формуванні соціалістичного світогляду радянських людей. В цьому ж розділі не показана боротьба партії більшовиків проти ворогів народу – троцькістів, бухарінців, а також проти українських буржуазних націоналістів – шумськістів, хвильовістів, скрипниківців, які намагалися використати літературу як один із засобів відриву українського народу від великого російського народу і перетворення Радянської України в колонію німецького імперіалізму. Перекручення й помилки, допущені в «Нарисі історії української літератури», об’єктивно допомагають найлютішим ворогам народу – українсько-німецьким націоналістам. Поява такого шкідливого «Нарису» не зустріла належної відсічі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України. Президія Спілки радянських письменників України і, зокрема, її голова Т.М.Рильський не вжили ніяких заходів, щоб вчасно засудити в пресі, на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій. Партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України ліберально, по-примиренському поставились до оцінки перекручень і помилок, допущених в «Нарисі». На партійних зборах не було дано належної відсічі авторам – членам партії Кирилюкові, Плісецькому і Шаховському, які не тільки не визнали і не розкритикували допущених перекручень та помилок, навіть захищали в своїх виступах ряд шкідливих тверджень. Це говорить про те, що партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України послабили боротьбу на ідеологічному фронті, а в деяких комуністів, що працюють в галузі культури і мистецтва, притупилась політична пильність. Вихід у світ «Нарису історії української літератури» свідчить про наявність серйозних хиб в роботі Інституту літератури Академії наук УРСР. В Інституті нема більшовицької критики хиб і помилок в наукових працях. Рукопис «Нарису історії української літератури» на вченій раді Інституту літератури Академії наук УРСР не обговорювався, а загальне рецензування було доручено професору Дорошкевичу, який сам поділяв і захищав буржуазно-націоналістичні погляди. ЦК КП(б)У вважає, що зазначені перекручення і помилки стали можливими тому, що частина істориків і літераторів ще не переборола вплив буржуазно-націоналістичної «школи» Грушевського, а партійні організації інститутів історії і літератури АН УРСР зовсім недостатньо орієнтують наукові кадри на боротьбу за чистоту марксистсько-ленінської теорії, проти спроб відродити буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України. Управління пропаганди ЦК КП(б)У не забезпечило належного контролю за роботою Інституту літератури АН УРСР і Спілки радянських письменників України.
ЦК КП(б)У постановляє: 1. Засудити перекручення і помилки, припущені в «Нарисі історії української літератури» Кирилюком, Шаховським, Плісецьким, Масловим, Пільгуком, Ткаченком, які через «Нарис» пропагують буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури. 2. Доручити Управлінню пропаганди і агітації ЦК КП(б)У розгорнути в пресі і на зборах учених, письменників, діячів мистецтв, викладачів вищих і середніх шкіл критику буржуазно-націоналістичних перекручень і помилок, допущених в «Нарисі історії української літератури». Зобов’язати Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У посилити боротьбу проти всяких проявів ворожої буржуазно-націоналістичної ідеології, піддати критиці буржуазно-націоналістичні перекручення історії української літератури Грушевським і його «школою». 3. Вказати бюро партійних організацій Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України на їх ліберальне ставлення до перекручень і помилок, допущених в «Нарисі історії української літератури», і запропонувати їм обговорити це рішення на партійних зборах. [...] 7. Запропонувати партійним організаціям Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України посилити роботу щодо опанування марксистсько-ленінської методології науковими працівниками Академії наук УРСР і письменниками, розгорнути принципову, більшовицьку критику і самокритику в установах Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України з тим, щоб запобігти надалі виходові з друку недоброякісних праць. 8. Доручити Управлінню кадрів ЦК КП(б)У, Управлінню пропаганди і агітації ЦК КП(б)У та Президії Академії наук УРСР розробити заходи щодо поліпшення роботи Інституту літератури Академії наук УРСР і зміцнення його кадрами.
Літературна газета, 1946, 5 вересня
|
