ХІV. Основи віршуванняНайхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікá ція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це — мистецтво творення поетичних текстів та наука про нього, тобто система певних правил побудови віршового твору. 1. Мова прозова і віршова Мова художнього твору може бути або прозό ва, або віршовá. Віршовó ю є мова, підпорядкована певній ритмічній орґанізації і відмінна від живої розмовної мови. Прозова ж мова позбавлена чіткої ритмічної орґанізації і вельми близька до розмовної. Хоча межі між цими двома ґатунками художньої мови невиразні: трапляється ритмізована проза («Слово о полку Ігоревім», фраґменти романів Ю.Яновського «Чотири шаблі» та «Вершники»), а з іншого боку, верлібр чи навіть вірші у прозі. Вірш у прозі – це невеликий ліричний твір, наближений за формою до прози і водночас за ритмомелодикою, настроєвим характером, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом – до поезії. Нерідко до цього жанру вдавалися Ш. Бодлер, А. Рембо, М. Коцюбинський, В. Стефаник, Ю. Липа.
Серед найновіших зразків – збірка віршів у прозі «Flesh»Оксани Пахльовської [61]. Процитуємо звідти бодай один твір: «З червоної книги. Гори. Гори і гори навколо — і ми. У глибині самраґдових хащ — темно-рожевий вогник цикламену. — Дарую тобі цю квітку, — кажеш ти. — Але не зірву. Бо вже мало залишилось таких квітів. Їх більше тепер у Червоній Книзі, як на Землі... Мені дарували троянди вищі мого зросту. Ти — єдиний, хто подарував мені не зірвану квітку. Квітка — єдина, яка не зів’яла». Основою віршової мови є ритм (гр. rhý thmos — такт, розмірність, узгодженість). Це — впорядкований рух, періодичне повторення певних явищ у житті, природі, мистецтві (зміни пір року, дня і ночі, стук серця, рух вагадла, музична мелодія тощо). Найважливішим для літературознавства різновидом ритму є поетичний ( або мовний) ритм, що являє собою рівномірне чергування однорідних мовних одиниць, які називаються ритмічними одиницями. Найменша одиниця поетичного ритму — склад, головна — вірш (тобто рядок). Основні чинники ритмічної орґанізації мови поетичного твору — клавзула, рима, римування, віршовий розмір, строфа.
2. Клавзула та рима. Клá взула (лат. clausula — закінчення) — всяке римоване і неримоване закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу. Розрізняють такі види клавзул: ♣ Окситό нна (грец. oxý tonos — слово з наголосом на останньому складі) — клавзула з наголосом на останньому складі (ніч, кінець). ♣ Парокситó нна (грец. parxý tonos — слово з наголосом на передостанньому складі) — клавзула з наголосом на передостанньому складі (поле, сміється). ♣ Пропаракситό нна (грец. propaxý tonos — слово з наголосом на третьому складі з кінця) — клавзула з наголосом на третьому складі з кінця (яблуко, посмішка). ♣ Гіпердактилічна (грец. hyper — понад і dá ktylos — палець) — клавзула з наголосом на четвертому і далі складі з кінця віршового рядка (Котú горошко). Цей ґатунок клавзули зустрічається в поезії дуже рідко: Човен на воді вих ú тується, Козак дівчини випú тується. Народна пісня. Рима (гр. rhý thmos — сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близькорозташованих словах на місці клавзул чи в середині рядка. Рима — явище не графічне, буквенне, а звукове: т а ця — смі я ться. Рими поділяються на ♣ прості — що творяться двома словами (колискова — мова; фоліянти — читати); і ♣ складні — що творяться трьома чи й чотирма словами (характерника — химерний кат). Так як і клавзули, рими бувають ♣ окситонні (весн ú — у сн ú), ♣ парокситонні (т é мні — та є мні), ♣ пропарокситонні (св я тонько — б á тенько), ♣ гіпердактилічні (ó гниками — к ό никами). Також рими поділяють на точні і приблизні (неточні). Точна — рима, у якій всі звуки точно збігаються (д é нь – піс é нь), приблизна – у якій співзвучність неповна (блискав и ці — кр и ця). Рима розглядається, починаючи з останнього наголошеного звука. Часом зустрічаються і т.зв. внутрішні рими. Це римування слів у середині рядків. Найчастіше подибуємо такі рими у народній творчості та відповідно в поезії Т.Шевченка: Може, вернеться надія з тією водою Ціл ю щою, жив у щою, — дрібн о ю сльоз о ю. Ще один зразок внутрішньої рими — у вірші І.Качуровського: Г о ле неоране п о ле... З б о лем проходжу я п о лем: Марно ми Господа молим І кленемо тебе, доле!..
|
