Поведінка вчителя в конфліктній ситуації

Для ефективного подолання конфліктної ситуації вчителеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших людей, втягнутих до конфлікту. Найчастіше поведінка вчителя при подоланні конфліктної ситуації реалізується як комбінація елементів таких стилів:

1. Конкуренція, або суперництво, прагнення бути в центрі ситуації,- За цієї позиції погляди, потреби інших учасників суперечки не сприймаються як значущі. Кожен обстоює власну думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання подолати конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов'язаний цей стиль із намаганням "відсунути" конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що "поганий мир кращий за добру сварку". Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від розв'язання проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Такий стиль поведінки передбачає взаємне пристосовування партнерів: вони діють, не обстоюючи власних інтересів.

4. Співробітництво. Сутність його полягає у намаганні разом підійти до ефективного подолання конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, у пошуку взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але потребує більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони мають уміти пояснити свої бажання, висловити власні потреби, вислухати одна одну, виробити альтернативні варіанти дій.

5. Компроміс. Виявляється він у взаємному бажанні поступатися. Цей стиль схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверховому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішнім аспектом поведінки.

Одним із найважливіших завдань педагога є вміння успішно використовувати кожен зі стилів розв'язання конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію.

Реальний механізм налагодження хороших стосунків полягає в запобіганні конфліктним ситуаціям завдяки правильній психологічній тактиці у спілкуванні з учнями, навіть "налаштованими" на протистояння; переключенні уваги з проблем, які спровокували його, на інші питання, щодо яких різнобою поглядів немає.

Поради вчителеві щодо розв'язання конфліктних ситуацій та запобігання їм (М. Рибакова):

1) разом із дипломом учитель не отримує гарантії завжди мати рацію у взаємодії з учнями. Нетактовність - один із найважливіших виявів професійної неспроможності;

2) завжди слід пам'ятати: урок - не найкраще місце для з'ясування стосунків;

3) учитель має вміти організувати колективну навчальну діяльність учнів різного віку;

4) учитель повинен добре знати учнів класу, їхні вікові та індивідуальні особливості і знаходити різноманітні форми взаємодії з ними; намагатися називати учня на ім'я, навіть тоді, коли він гнівається на нього;

5) педагог має добре знати важких учнів і тих, хто погано навчається з його предмета, виявляти до них увагу, вчасно надавати допомогу в засвоєнні навчального матеріалу;

6) не можна карати учнів за поведінку поганими оцінками - це призведе до зниження інтересу до предмета та особистісного конфлікту;

7) слід бути вимогливими, але навіть за незначних успіхів учнів - щедрими на похвалу. Дотримуватись правила: учня краще похвалити, ніж покарати. Хвалити слід в присутності колективу, а зауважувати - наодинці;

8) у разі виникнення конфліктної ситуації варто своєчасно зупинитися, не вживати різких слів, не акцентувати на негативних якостях учня, не дорікати за негаразди в сім'ї, не висміювати перед однолітками.

Успішно взаємодіяти з учнями, запобігати конфліктам, а за їх виникнення конструктивно долати конфліктні ситуації допомагає педагогічний такт, який є показником зрілості педагога, його майстерності.

Педагогічний такт (лат. taktus- відчуття) - творче вміння обирати в кожній ситуації такий стиль поведінки, який оберігає честь і гідність кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його.

Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Обов'язковою передумовою педагогічного такту є знання індивідуальних особливостей кожного учня.

У школі мають панувати конструктивний діалог компетентного педагога з учнями, демократичний стиль спілкування, сприятливий психологічний клімат і атмосфера толерантності в учнівських і педагогічному колективах. Для цього слід учитися мистецтва спілкування. Щоб досягти успіху у спілкуванні з учнями, потрібно насамперед дотримуватися загальних вимог до педагогічного спілкування, найважливішими серед яких є: стриманість, тактовність, толерантність, емпатійність, культура мови, повага до учня, опора на його позитивні якості, встановлення зворотного зв'язку з вихованцями, співпраця з ними.

Щоб оволодіти мистецтвом педагогічного спілкування, педагогу необхідно розвивати в собі:

- здатність до рефлексії, усвідомлення власної поведінки в спілкуванні;

- уміння відчувати інтелектуальні, емоційні, морально-вольові стани учнів і розуміти іншу людину;

- здатність не лише сприймати і налагоджувати контакти з учнями, а й активно впливати на них, оволодівати способами педагогічних впливів.

Досягнути запланованого результату й отримати задоволення від спілкування з учнями допоможе дотримання таких вимог:

1. Чітко формулювати конкретні завдання і зосереджувати увагу на їх розв'язанні.

2. Обмірковувати стратегію і тактику спілкування з учнями класу, підбирати оптимальні прийоми впливу на розум і серця вихованців. Пам'ятати про заповідь "Не нашкодь!".

3. Уміти вислухати дитину, не перебивати її, бути терплячими у спілкуванні.

4. Намагатися зрозуміти учнів, частіше згадувати, якими самі були в дитинстві. Навчитися відчувати зміни в психологічному кліматі класу.

5. Уміти стримувати свої Негативні емоції у спілкуванні з учнями. Керувати собою. Опановувати методи саморегуляції.

6. Уміти прощати. Учень має право на помилку. Слід ставитися до вихованців так, як би хотіли, щоб вони ставилися до вас.

7. Ніколи не принижувати гідності учнів. Не давати негативних оцінок їх особистості, не осуджувати їх. Оцінювати негативні дії, вчинки учня, а не його особистість.

8. Не бути упередженими.

9. Виробити власну методику взаємодії з важкими дітьми, дітьми, "гострими на язик", та ін.

10. Подбати, щоб в арсеналі методів впливу на учнів переважали похвала, заохочення, схвалення. Вселяти в учнів надію. Уміти запалити "внутрішній реактор" дитини, створити ситуацію успіху.

11. Частіше усміхатися учням. Ця педагогічна заповідь обґрунтована з наукового погляду і значною мірою забезпечує успіх педагогічної взаємодії.

12. Вивчати себе. Розвивати свої комунікативні здібності. Підвищувати рівень психологічної культури.

Успіху можна досягти лише тоді, якщо постійно і наполегливо займатися формуванням комунікативних умінь. Нині розроблено комплекс вправ, якими може скористатися кожен педагог. Серед них вправи на розвиток спостережливості у спілкуванні, комунікативної компетентності, комунікативної уяви, техніки й виразності мовлення, невербальних засобів, формування м'язової свободи у процесі педагогічної діяльності, керування увагою під час спілкування. Необхідно також збагачувати досвід спілкування завдяки різноманітній громадській роботі. Важливе значення має участь педагогів у тренінгах комунікативної компетентності, особистісного зростання, активного соціально-психологічного навчання тощо.