СВЯТІ БРАТИ КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ ЯК ЗАСНОВНИКИ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ

У статті висвітлено специфіку становлення та розповсюдження слов’янської літературної мови на основі діяльності братів Кирила та Мефодія в IX ст. Представлено особливості утвердження християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою та висвітлено роль діяльності братів у формуванні етнічно-національної самосвідомості слов’янських народів та збереженні мови і власної культури.

Ключові слова: Кирило-Мефодіївський переклад, старослов’янська мова, слов’янська духовна культура.

The article focuses on the specific features of becoming and distribution of Slavonic literary language on the basis of Saints Cyril and Methodius’ activity in the IX^th century. The features of claims of Christian literature are represented by an Old Church Slavonic language. It is mentioned that the life and the work of the brothers were crucialin forming of ethnically national consciousness of Slavonic peoples and saving their language and culture.

Key words: Translation by Cyril and Methodius, Old Church Slavonic language, Slavonic spiritual culture.

 

Аналізу історії специфіки становлення та розповсюдження слов’янської літературної мови на основі діяльності братів Кирила та Мефодія присвячені праці таких учених як: Е. Георгієв, В. Міллер, І. Огієнко, С. Головащенко, В. Яровий, В. Бокань, Н. Митропольська та ін.

Актуальність дослідження діяльності св. братів Кирила та Мефодія на слов’янських землях, та їхній вплив на культуру слов’ян, зумовлена тим фактом, що на свій час брати були великими новаторами, адже до ІХ столітті, така ідея як богослужіння живою мовою, була досить рідкісною. А також завдяки „штучному” книжному характеру старослов’янська мова сприймалася слов’янами як літературна та загальнослов’янська мова.

Мета дослідження полягає у тому, щоб подати загальну характеристику причин та особливостей виникнення слов’янської писемності як важливої стадії у розвитку духовної культури слов’ян.

Святі рівноапостольні просвітителі слов’янських народів брати Кирило та Мефодій, походили з відомої та благочестивої сім’ї. Кирило (світське ім’я Костянтин) народився 826 чи 827 р., а його старший брат Мефодій – 814 р. у м. Солунь (сучасна назва Фесалоніки) у Греції, у сім’ї друнгарія (військового середнього чину) Лева. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія була слов’янкою. Оскільки Солунь у ІХ ст. була двомовною – місцеве населення розмовляло грецькою мовою та болгарсько-македонським діалектом, а саме місто було рухливим торгівельним центром, тому брати Кирило та Мефодій, ще з дитинства добре засвоїли слов’янську мову. Не випадково на початку 60-х рр. ІХ ст., коли в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії, то вирішальний вплив на її склад справив той факт, що Кирило та Мефодій походили саме з міста Солуня [2].

Старший брат Мефодій на вимогу батька, вступив на військову службу, здобувши лише домашню освіту. Він вирізнявся статністю, фізичною силою та гострим розумом, що давало йому переваги для здобуття військової кар’єри. Саме за кмітливість і мужність, пізніше, імператор поставив його правителем в одному з підкорених Візантією, слов’янських князівств, де він мав нагоду вивчати слов’янську мову. Прослуживши близько 10 років у війську, Мефодій прийняв чернечий постриг в одному з монастирів на горі Олімп.

Кирило ж навпаки відзначався незвичайними здібностями. Змалку захоплювався творами святих Григорія Богослова та Василія Великого. У дитинстві навчався разом із малолітнім імператором Михаїлом у найкращих вчителів Константинополя, у Магнаврській школі – найкращому навчальному закладі Візантії, де викладав майбутній патріарх Фотій. Окрім богословських наук, у школі він вивчає граматику, арифметику, географію, астрономію, поезію, риторику, діалектику, а також латинську, староєврейську і сирійську мови. 850 або 851 р. Кирило стає викладачем цієї ж школи, де він прославився не лише як філософ, але і як знавець інших мов. Також деякий час він працює патріаршим бібліотекарем при храмі Святої Софії. Освіченість Кирила високо цінувалась у найвищих колах Константинополя, він стає поруч із патріархом Фотієм та Левом Математиком. Про його освіченість свідчить також той факт, що Кирило одержав прізвисько – Філософ.

Славу Кирилові, як полемісту, принесла полеміка з іконоборцем патріархом Іваном Граматиком. Також нині відомо про деякі місії, у яких працював Кирило, зокрема про Сарацинську та Хозарську. У Сарацинській місії Кирило прославився доказовою логікою під час релігійних диспутів із місцевими мусульманами. Натомість у Хазарській місії Костянтин зупинився в Херсонесі, на території сучасного Криму, де в херсонеській затоці виявив мощі св. Климента, четвертого Папи Римського, якого стратили близько 101 р. під час заслання. Повернувшись до Константинополя з частиною святих мощів, Кирило залишився в столиці, а Мефодій був призначений ігуменом в монастир Поліхрон на горі Олімп [3].

Проте найважливішою місією Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм 863 р., на прохання великоморавського князя Ростислава, який досяг значних політичних та військових успіхів. Проте церковне життя Великої Моравії й надалі залишалося цілком підпорядкованим франкському єпископату. Щоб обмежити недружні впливи сусідньої держави через церкву, князь Ростислав 861 чи 862 року звернувся до візантійського імператора Михайла III та патріарха Фотія з проханням надати такого учителя, який би „розтлумачив рідною мовою християнську віру, щоб і інші землі дивлячись на це, сподобились нам”.

Як вважається, уже на поч. ІХ ст. населення Великої Моравії було християнізоване. Тому імператор Михайло III та патріарх Фотій, побоюючись втручатися у релігійні справи Великої Моравії, що підпадала під сферу впливу Риму, задовольнили прохання князя Ростислава лише частково. Вони не наважилися послати єпископа, проте доручили очолити місію християнам, які намагалися в усьому чинити по-християнськи, та й, поза сумнівом, найталановитішим філологам свого часу [5].

Власне такими й були брати Кирило та Мефодій. За переказами, для своєї місії вони взяли грецькі книги для церковного служіння, а також римо-візантійські кодекси права. Оскільки Кирило та Мефодій не були наділені ніякими привілеями чи повноваженнями, то своє перебування у Великій Моравії вони розпочали з важкої праці: створювали та апробовували норми першої літературної мови слов’ян, активно перекладали основні релігійні тексти, що дало б змогу вести богослужіння слов’янською мовою; навчали слов’янської грамоти та богослов’я близько 50 учнів, які повинні були стати священиками. Точно відомо, що брати переклали найперші богослужбові тексти Нового Заповіту, які мали високий філологічний авторитет. Ця праця тривала 40 місяців, після чого Кирило та Мефодій разом із учнями вирушили у тривалу подорож до Рима, де, як вони сподівалися, римські єпископи висвятять підготовлених ними священиків, а також хотіли отримати офіційне визнання створених ними перекладів основних богослужбових текстів слов’янською мовою. Проте історичні свідчення повідомляють, що брати досить часто входили в полеміку з латинським духовенством через свою працю.

Коли брати прибули до Рима, їх урочисто зустрів папа Микола ІІ, який і зробив офіційне визнання Римом Кирило-Мефодіївських перекладів конфесійної літератури, норми якої заклали саме Кирило і Мефодій. Папа Римський навіть рішуче став на захист старослов’янської мови, добре зрозумілої тогочасним слов’янам. Слов’янські переклади, привезені братами, були розміщені в римському соборі Санта-Марія Маджоре, за якими і було здійснено три богослужіння учнями рівноапостольних братів. Самого Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул – архієпископ Панонcький [2].

Власне завдяки солунським братам слов’яни першими серед європейських народів здобули можливість вести богослужіння рідною мовою. При цьому слід наголосити, що Кирило і Мефодій зуміли вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов’янської мови, що помітно сприяло єдності церкви, зміцнювало східну і західну гілки християнства.

Постійні подорожі і праця надломили здоров’я Кирила, і на початку 869 р. він захворів та помер. Але Папа Римський, визнаючи величезні заслуги покійного, усупереч традиції, запропонував, щоб Кирила було поховано в усипальниці пап – Соборі святого Петра, але за наполяганням Мефодія, Кирила було поховано праворуч від вівтаря храму святого Климента, де його мощі зберігаються і донині.

Після смерті брата Мефодій був поставлений архієпископом Панонії та Моравії. Але намагаючись зберегти слов’янську богослужбову традицію, Мефодій і далі продовжував свою діяльність, через яку неодноразово був звинувачення в єресі німецьким духовенством. І навіть коли зальцбурзькі єпископи схопили та ув’язнили Мефодія, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити бранця, а коли це не допомогло, то вислав свого легата, який зміг визволити Мефодія, і той продовжив свою місію серед слов’янських народів. Він зумів охрестити Чеського князя Бориса і його дружину Людмилу. Варто додати, що своїм ревним служінням Богу і Церкві Мефодій утвердив християнство в Хорватії, у місцевостях біля ріки Вісли і до ріки Дністер.

881 року Візантійський імператор Василій І запрошує Мефодія до Константинополя, де його діяльність була схвалена як самим імператором так і патріархом Фотієм. Після повернення з Константинополя Мефодій переклав усі книги Нового Заповіту та підготував старо-моравську версію Номоканону. Помирає Мефодій 6 квітня 885 року. Цікавим є той факт, що похорон св. Мефодія був відправлений трьома мовами, однією з яких була старослов’янська [6].

Право називатися слов’янськими просвітителями та апостолами слов’янства святі Кирило і Мефодій заслужили тим, що, по-перше, розробили першу впорядковану слов’янську азбуку (глаголицю), і цим самим поклали початок розвиткові слов’янської писемності; по-друге, створили норми першої літературної мови слов’ян – старослов’янської; по-третє, зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою; по-четверте, підготували чимало своїх учнів та послідовників, які стали гідними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у Великій Моравії, а й Болгарському царстві; по-п’яте, завдяки неперевершеному дипломатичному хисту Кирила та Мефодія, слов’яни першими в Європі офіційно здобувають право проводити богослужіння рідною мовою.

Також старослов’янська мова відіграла важливу роль у розвитку культури Київської Русі, яка підтримувала зв’язки з Болгарією та Візантією. За літописними свідченнями, з усіх наявних конфесій князь Володимир, на той час відомий державний діяч, вибирає саме християнську віру і слов’янську азбуку як своєрідний знаковий код для передачі найважливіших людських духовних здобутків, графічної форми поширення християнського вчення у слов’янському світі [3].

Цікавим є те, що започаткована солунськими братами традиція сприяла утвердженню в слов’янській культурі авторитету книги і філософа як посередника між Богом і людиною, діяльність якого з тлумачення Божої Премудрості наближала людину до усвідомлення своєї причетності до Абсолюту, сприяла формуванню особистісної й етнічної свідомості людей. У процесі утвердження християнства як державної релігії слов’янських народів, писемність знаменувала не тільки бажання оволодіти багатствами культури, а й прагнення до культурного й етнічного самовизначення. Кирило і Мефодій створили першу літературну мову слов’ян, чим заклали міцні основи слов’янських літератур майбутнього, а також створили основу для становлення національних мов як продукту національної самобутності слов’ян [2].

Місійний подвиг солунських братів в історії слов’янської духовної культури був стимулом до напруженої інтелектуальної праці, у слов’янській культурі. Поряд із глибоким відчуттям близькості людини до природи, християнська релігія, як релігія Писання, викликала благоговійну пошану до Слова. Саме Кирило та Мефодій довели і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям упродовж тисячоліть.