Розмір частки у спадщині

1. Відповідно до ст. 1267 ЦК частки у спадщині спадкоємців за законом є рівними. Проте розмір часток за взаємною згодою (усною або письмовою) може бути змінений спадкоємцями. Спадкоємці, які одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести поділ спадкового майна в натурі (реальний поділ) відповідно до отриманих часток. Правило про те, що поділ майна здійснюється спадкоємцями відповідно до часток, розглядається як право спадкоємця при поділі вимагати відокремлення майна, рівного за вартістю його спадковій частці. У випадку очікування дитини, зачатої за життя спадкодавця, інші його спадкоємці не мають права проводити поділ спадщини, доки не народиться дитина (ст.1298 ЦК).

Якщо досягнута згода спадкоємців на зміну розміру часток при отриманні рухомого майна, то поділ провадиться у спрощеному порядку: кожний зі спадкоємців одержує в натурі майно, призначене йому відповідно до усної угоди між ними.

Якщо в складі спадщини є майно, розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, автомобіль, грошовий внесок тощо), то поділ провадиться шляхом вчинення нотаріально посвідченого договору.

Якщо згоди щодо поділу майна спадкоємцями не досягнуто, поділ спадку провадиться у судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.

Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, на праві спільної власності, то при її поділі застосовуються норми, що регулюють спільну часткову власність.

яла

Глава 87 Здійснення права на спадкування

1. Прийняття спадщини

1. Здійснення права на спадкування полягає передусім в тому що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її' При цьому не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Тобто воля спадкоємця має бути виражена однозначно: або приймаю спадщину, або ні.

Однак слід розрізняти заповіт з умовою та прийняття спадщини з умовою. Так, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (ст.1242 ЦК). Але спадкоємець, навіть якщо заповіт був з умовою, може прийняти спадщину лише у повному обсязі без будь-яких умов або застережень (котрі, власне, і немає кому адресувати, оскільки спадкодавець помер). Спадкоємець не може вибирати, яке майно він хоче прийняти, а яке — ні. Якщо він приймає спадщину, то мусить прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено.

Прийняття спадщини можливе у два способи:

1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадкоємця);

2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини (активнаповедінка).

2. Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки передбачена ст.1268 ЦК. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим і протягом строку для прийняття спадщини (ст.1270 ЦК) не відмовився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Щодо осіб, які є частково дієздатними, неповністю дієздатними або недієздатними, а також щодо тих, котрі обмежені у дієздатності, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини їх представників та згоди на відмову від спадщини органів опіки і піклування (чч.2—4 ст.1273 ЦК).

Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також подають заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно — свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Стаття 1271 ЦК передбачає, що заповідальний відказ приймається саме шляхом пасивної поведінки (мовчазної згоди), встановлюючи, що у разі, коли протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. Звісно, це не означає, що відка-

 

одержувач, дізнавшись про відкриття спадщини, не може звернуся із заявою про прийняття заповідального відказу. Але переважим способом прийняття тут все ж таки визнається відсутність завлечения (відмови) проти заповідального відказу.

З Прийняття спадщини шляхом подання до нотаріальної контори заяви про її прийняття передбачене ст.1269 ЦК.

Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадкоємців, які бажають її прийняти, але не проживали постійно разом із спадкодавцем. Оскільки окреме проживання не створює презумпції прийняття спадщини, то такі особи зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

Спадкоємець зобов'язаний з'явитися до нотаріуса особисто. Він має подати документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, прийняли вони спадщину фактично або зобов'язані для її прийняття подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса.

Особа, що досягла 14 років, якщо вона бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса із заявою про її прийняття самостійно. Для цього згоди її батьків або піклувальників не потребується. Це пов'язано з тим, що пасивна тестаментоздатність як елемент дієздатності фізичної особи настає з 14 років. Постає питання: чи можуть прийняти спадщину батьки, піклувальник неповнолітнього спадкоємця, якщо він сам проти цього заперечує? Така ситуація не передбачена ст.ст.1268—1269 ЦК. Однак оскільки ст.32 ЦК не встановлює можливості вчинення правочинів батьками, піклувальниками за неповнолітніх, можна зробити висновок, що прийняття ними спадщини проти волі особи, яка досягла 14 років, неможливе. Тим більше, що небажання прийняти спадщину в даному випадку має означати відмову від спадщини. Це право неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може реалізувати за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органів опіки та піклування (ч.З ст.1273 ЦК).

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. У випадку коли спадкоємцями є малолітні особи, батьки повинні разом із заявою подати документи, що підтверджують їх повноваження як представників малолітньої особи (свідоцтво про народження, паспорт тощо). Якщо спадкоємцем є недієздатна особа, її опікун повинен подати нотаріусу судове рішення про визнання такої особи недієздатною та розпорядження про призначення його опікуном.

Оскільки спадкоємці реалізують право на прийняття спадщини шляхом подачі відповідної заяви, то логічним є надання їм також права відкликати подану заяву про прийняття спадщини. Заява ^пРо прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її по-Дала, батьками (усиновлювачами) малолітньої особи, опікуном недієздатної особи. При цьому причини відкликання заяви про прийняття спадщини значення не мають. Заява може бути відкли-

кана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Виникає питання, чи має право на відкликання заяви про прийняття спадщини особа, яка досягла 14 років, котра згідно з ч.З ст.1269 ЦК самостійно подала заяву про прийняття спадщини? Адже розмір спадщини може бути досить значним і, таким чином, відмова від прийняття спадщини ніби виходить за межі обсягу цивільної дієздатності неповнолітньої особи (ст.32 ЦК). Проте, оскільки у ч.5 ст.1269 ЦК йдеться про те, що право на відкликання заяви має особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, можна зробити висновок, що така можливість надається особі котра досягла 14 років і самостійно подала заяву про прийняття спадщини.