Конституційне закріплення правового режиму землі

 

Конституції багатьох країн містять декларативні положення, спеціально присвячені правовому режиму землі, підкреслюючи виняткове значення цього об’єкту як «загальнонаціального багатства» (ст.55 Конституції Республіки Узбекистан ¹) тощо.

Конституційні положення щодо землі регулятивного значення умовно можна згрупувати в кілька основних груп: положення щодо обмеження права власності на землю в інтересах суспільства; положення щодо можливості експропріації земельних ділянок; положення щодо стимулювання державою раціонального використання земель. У пострадянських країнах або країнах, що розвиваються, зустрічаються конституційні заборони на передачу всіх чи окремих різновидів земель у власність іноземців (напр., ст.28 Конституції Вірменії, ст.47 Литовської Республіки) або положення про виключно державну власність на землю (напр., ст.4 Конституції Киргизької Республіки, ст.13 Конституції Таджикистану).

Звичайно, наведеним зміст конституційних норм, що регулюють земельні відносини, не вичерпується.

Розглянемо більш детально земельно-правові положення конституцій окремих держав.

Конституція Бразилії 1988 р. дуже детально регулює земельні відносини, яким присвячено три глави: про міські нерухомості (передбачена провідна роль генерального плану розвитку міста), про сільськогосподарську та земельну політику (передбачена можливість експропріації земель для цілей аграрної реформи) та глава, присвячена індіанцям (закріплюється права корінного населення на традиційно зайняті ними землі)².

Значна увага регулюванню земельних відносин присвячена у Конституції Греції ³. Зокр., у ст.17 закріплені загальні положення про право власності, яке не може здійснюватися на шкоду суспільним інтересам, а також положення щодо можливості експропріації майна з мотивів суспільної користі за встановленою законом процедурою за умови попереднього повного відшкодування. При цьому передбачені деякі спеціальні положення щодо експропріації земель, а також цікаве положення про можливість прокладання тунелів без відшкодування власнику землі у випадках, коли «тунелі не будуть перешкоджати нормальному використанню майна, розташованого над ним». Також передбачені спеціальні положення щодо перерозподілу сільськогосподарських земель «в цілях їх більш раціональної експлуатації», «вжиття заходів для відведення подрібнення невеликих сільськогосподарських володінь або для їх зміцнення»; заборонено відчуження сільськогосподарських угідь церковних установ, прямо перерахованих у Конституції (ст.18 Конституції).

Ст.24 містить положення, які забороняють зміну цільового призначення лісових земель, що належать державі, крім як для «сільськогосподарського використання в інтересах національної економіки»; тут же вміщені положення про те, що планування територій «регулюється та контролюється державою з метою забезпечення функціонування та розвитку агломерацій та створення якомога кращих умов життя».

Цікавим є те, що ст.96 Конституції Греції передбачає можливість покладення розгляду «справ про порушення, пов’язані із земельною власністю, та претензії приватних осіб, що виникають по ним», на «сільські органи безпеки».

Конституція Іспанії 1978 р. у ст.47, регламентуючи право на користування житлом, серед іншого передбачає, що для ефективного здійснення цього права держава регулює користування земельними ділянками в загальних інтересах з метою попередження спекуляції ними⁴.

Ст.44 Конституції Італії 1947 р. передбачає наступні положення про землю:

«З метою досягнення раціональної експлуатації землі і встановлення справедливих соціальних відносин закон накладає зобов’язання на приватну земельну власність, встановлює її граничні розміри за областями та сільськогосподарськими зонами, заохочує покращення земель, перетворення латифундій та реконструкцію виробничих одиниць, підтримує малу та середню власність, передбачає заходи на користь гірських зон» ⁵.

 

У ст.9 Конституції РФ земля нарівні з іншими природними ресурсами названа основою «життя та діяльності народів, що проживають на відповідній території». Очевидно, з огляду на радянську спадщину, вміщене і декларативне положення, за яким земля може перебувати у приватній, державній, муніципальній та «інших» формах власності. Ст.36 передбачає, що право власності на землю здійснюється «вільно, якщо це не спричиняє шкоди довкіллю та не порушує прав та законних інтересів інших осіб».

¹ Конституції країн СНД та Балтії досліджувалися за виданням: Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Вып.2. - М.: Манускрипт, 1997. – 672 с.

² Постатейный комментарий к Конституции РФ. Под общ. ред. Кудрявцева Ю.В. - М.: Фонд "Правовая культура", 1996 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/17949/.

³ Досліджувалося за виданням: Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост.проф. В.В. Маклаков - 2-е изд., исправ. и доп.- М.: Издательство БЕК. - 584 с.

⁴ Досліджувалося за виданням: Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост.проф. В.В. Маклаков - 2-е изд., исправ. и доп.- М.: Издательство БЕК. - 584 с.

⁵ Досліджувалося за виданням: Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост.проф. В.В. Маклаков - 2-е изд., исправ. и доп.- М.: Издательство БЕК. - 584 с.