Фізіологічні проявлення стресу

Стрес являє собою неспецифічний компонент адаптації, який грає роль та обумовлює залученщ енергетичних та пластичних ресурсів для специфічної адаптаційної перебудови різних систем організму.

Стресорну реакцію забезпечують нервова та ендокринна система, тобто залози внутрішньої секреції. Ендокринні залози знаходяться у різних

частинах організму, але їх дії узгоджені. Ендокринні залози синтезують
фізіологічно активні субстанції - гормони, які, потрапивши у кров'яне
русло, розподіляються в організмі і регулюють функції різноманітних
органів. Майже неможливо розмежувати нервову регуляцію від
ендокринної. Нервова система першою залучається до зворотньої реакції організму на стрес та сприяє адаптивній перебудові, в той час як ендокринна система може забезпечувати довготривале протікання певних біохімічних процесів. В кожному окремому випадку гормони виступають в якості спеціалізованих регуляторів метаболізму і можуть охоплювати всі сторони обміну речовин.

В самих загальних рисах ця реакція характеризується посиленою секрецією катехоламінів та глюкокортикоїдів (перед усім кортизола) із надниркових залоз. Яким же чином розвивається ця реакція на стрес? Сигнал про дію миттєво поступає в кору великих півкуль головного мозку, звідкіль інформація переходить в гіпоталамус — невеликий, але дуже важливий відділ в основі головного мозку. Тут вловлюються найменші порушення, що виникають в організмі. В будь-якій несприятливій ситуації, що загрожує організму, тобто в тих випадках, які викликають стрес, гіпоталамус мобілізує всі захисті сили, що йому підлягають.

Під гіпоталамусом знаходиться' гіпофіз, який відносять до ендокринної системи. Гіпофіз синтезує цілий ряд гормонів, які впливають на діяльність інших ендокринних залоз. До цих так званих тропних гормонів відносіть адренокортикотропний гормон, який діє на кору надниркових залоз і тиреотропний гормон, що регулює функцію щитовидної залози, та гонадотропні гормони, які стимулюють функцію статевих залоз. Крім цього, Гіпофіз синтезує гормони, які безпосередньо діють на організм. В гіпоталамусі існують особливі клітини, що виділяють складні хімічні зєднання, так звані рилізинг-фактори.

При впливі стресора стресорна реакція розвивається таким чином: в кров починає поступати аварійний гормон - адреналін, який через визначені участки гемато-енцефалічного барє'ру проникає в задні ядра гіпоталамуса і викликає в чуттєвих до нього клітинах стан збудження. Це збудження по нервових, та хімічних шляхах доходить до клітин, що. виробляють реалізуючі фактори, в результаті чого в гіпоталамусі створюється кортикотропін - рилізинг-фактор, який викликає в передній долі гіпофіза синтез адренокортикотропного гормона, який в свою чергу стимулює кірковий шар надниркових залоз до продукування та секреції глюкокортикоїдів.

Стрес супроводжується рядом зворотніх реакцій організму, направлених на послаблення або зняття стресу. Ці реакції по своїй природі поділяють на фізіологічні та психологічні. В цьому розділі зупинимось на фізіологічних реакціях..,

В фізіологічних реакціях на стрес провідну роль відіграють основні нейроендокринні системи - симпатико-адреналова та система гіпофіз - кора надниркових залоз. Обидві ці системи знаходяться під контролем

гіпоталамуса та вищих війділів мозііу. Коли організм приймає рішення про запуск стресорної реакції, подається сигнал про активізацію симпатико-адреналової системи, яка супроводжується викидом адреналіна та норадреналіна в кров. Частина виділених адреналіна і норадреналіна виводиться із організму нирками в незмінному стані, а частина метаболізується до кінцевих продуктів обміну, які також виділяються із сечею. Доведено, що вміст катехоламінів в сечі є показником симпатико-адреналової активності.

Мається багато фактів, що свідчать про збільшення активності симпатико-адреналової системи у людей, що підлягають дії різних видів стресу: перед спортивними змаганнями, при акробатичних вправах, під час сдачі екзаменів.

У кожної людини виведення катехоламінів корелює зі ступінню викликаної стресом напруги. Шведський фізіолог Франкехойзер довела в своїх дослідженнях, що якщо піддослідний не міг попередити удари струмом та отримував їх раптово, то екскреція катехоламінів збільшувалась у 3 рази. Якщо ж він контролював ситуацію, то ці показники зменшувались. Також її досліди свідчать про деяку специфічність реакції на стрес. Деякі ситуації викликають зміни в екскреції адреналіна, інші впливають на виведення з сечею і адреналіна і норадреналіна. В першому випадку ситуації в силу своєї природи викликають пасивну форму реакції, в другому -активну.

На основі своїх досліджень американський вчений Мейсон зробив загальні висновки про характер гормональних реакцій при стресі - про участь щитовидної, підшлункової та статевих ендокринних залоз в стресорних реакціях, що характеризуються збільшенням рівня гормонів, що забезпечують вивільнення енергії та зменшенням гормонів, що забезпечують розпад. ^

Відомо, що стресорні реакції можуть впливати і на ряд інших фізіологічних систем організму, наприклад, репродуктивну функцію, лактацію, ріст, водний обмін. Це може привести також і до зміни інших ендокринних контролюючих механізмів в організмі.

Цікавою є реакція гіпофізарних гормонів на емоційні стресорні стимули Вже з початку 50-х років передбачається існування можливих відмінностей в механізмах відповіді на емоційні та соматичні стресорні фактори. Голандським вченим Смеліком було підтверджено припущення, що проміжна доля гіпофіза в більшій мірі, ніж задня доля залучається у відповідь організму на емоційний стрес.

В результаті гормональних зрушень при стресі, збільшується серцева діяльність, в крові збільшується рівень глюкози, що покриває дефіцит енергії Від якої залежить ефективність функції нервової системи та м^"язової системи, а також збільшується вміст вільних амінокислот, будівного матеріалу, необхідного для синтезу білка. Поведінкові реакції та мотивації, які можуть відволікти сили організму на інші, другорядні потреби,

пригнічуються. В зв'язку з цим спостерігається втрата апетиту, апатія, втрата інтересу.

При розвитку стресу енергетичні потреби організму підтримуються за допомогою декількох механізмів. Під час реакції тривоги рівень глюкози в крові збільшується завдяки підвищеному викиданню адреналіну в кров. Адреналін стимулює перетворення запасів глікогена в глюкозу та уповільнює швидкість поглинання глюкози із крові м'язовою тканиною. В подальшому відбувається посилене створення глюкози із білків та жирів завдяки збільшенню секреції глюкокортикоїдів, гормону росту та. інших біологічно активних сполук.

На думку Сел'є, головна роль у всіх виявленнях стресу та в забезпеченні його перебігу по стадіям займає кора надниркових залоз та секретуємі нею гормони кортикостероїди. Участь нервової системи у виявленні стресу Сел'є не розглядав, хоча і признавав, що вона може мати важливе значення.

На стадії виснаження енергетичні запаси організму вичерпуються, вміст глюкози в крові знижується і в результаті наступившої гіпоглікемії (зниження вмісту глюкози в крові) може наступити смерть. Після закінчення стресорної реакції концентрація глюкози в крові нормалізується або навіть знижується в зв"язку з посиленим протіканням відновних процесів.

Зміни рівня глюкози, які відбуваються в організмі при стресі можуть
бути пояснені з урахуванням 3-х різноманітних підходів.

I - загальний адаптаційний синдром Сел"є. Хоча деякі стресогені
ситуації можуть специфічно впливати на метаболізм глюкози, проте зовсім
різні стресори можуть викликати надзвичайно подібні зміни вмісту глюкози
в крові, що є доведенням на користь неспецифічної реакції на стрес.

II - Мейсон вважає, що при стресі концентрація глюкози в крові збільшується як частина катаболічного процесу, а після припинення стресу падає до нормального рівня або навіть нижче як частина анаболітичного процесу.

III - англійський вчений Кокс допускає можливість того, що при деяких стресорних ситуаціях рівень глюкози в крові може знижатись. На думку автора, важливу роль при стресі відіграють пред"явлені людині вимоги та труднощі. При цьому вирішальним фактором є ступінь сили стресу. Кокс вважає, що реакція на помірний стрес виявляється зниженням рівня глюкози в крові, пов'язаним з, активністю системи блукаючий \ нерв -інсулін. Сильний стрес виражається в активізації симпатико-адреналової системи, а також системи гіпофіз - кора надниркових залоз і навіть системи блукаючий нерв - глюкагон.

Також фізіологічні реакції на стрес характеризуються затримкою води і натрію в організмі. Згортання крові збільшується, завдяки чому попереджається надмірна втрата крові у випадку поранення.