Принципи виховання —нерівні полонення, що відображають за­гальні закономірності промесувиховання і визначають вимоги дозмісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямуван­ня виховної роботи на досягнення основної мети вихован­ня — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи за­гальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованця­ми, недопущення стихійності у вихованні, наявності пер­спективи, проектування рівнів вихованості особистості від­повідно до запланованої мети.

Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна ді­яльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони по­винні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової ді­яльності. Реалізація цього принципу передбачає викори­стання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, система­тичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подія­ми в країні, залучення їх до посильної участі в громадсь­кій роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посиль­ну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності сві­домості — складний і суперечливий процес, оскільки форму­вання навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності боротися з ними. Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спи­рається І на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідом­лення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного роз­витку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива позитивна риса.

Теорія виховання

Основні закономірності Іа принципи виховання

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діа­лектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його и життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів ви­ховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадсь­кості, засобів масової інформації, вулиці; врахування ві­кових та індивідуальних особливостей учнів; єдність ви­ховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихо­ваності учня і коригування виховної роботи.

Наголошуючи на важливості та необхідності дотриман­ня цього принципу, В. Сухомлинський писав, що не мож­на вилучати з системи виховання жоден аспект. Упустив­ши щось одне — виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці — вже не вдасться ви­рішити інші завдання¹.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає осо­бистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відок­ремленню. Найкращі умови для спілкування й відокрем­лення створюються в колективі. Отже, цей принцип вихо­вання зумовлений об'єктивними закономірностями роз­витку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що ко­лектив — могутній засіб виховання, що певні риси особи­стості формуються)тільки в колективі, значення згуртова­ності колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприяють розвиткові само­стійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша ви­ховна цінність колективу в тому, що між його членами ви­никають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молод­шими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

І Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлю­ється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливо, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усві­домлення їх необхідності й значення, контроль за їх ви­конанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьо-