Шкіряна і взуттєва промисловість

У виробництві взуття і кожгалантерейних виробів шкіра зай­має найважливіше місце. Шкіряне виробництво — одне з най­давніших. За багато століть до нашої ери люди вміли перетворю­вати шкіри тварин у шкіру. Технологія виробництва шкір удос­коналювалася повільно, процеси були тривалими і вимагали значних витрат праці. Зараз асортимент шкір розширений, поліпшена якість шкіри при значному зниженні трудомісткості і тривалості циклу виготовлення, упроваджені нові методи дуб­лення й обробки шкіри, поліпшені санітарні умови праці працю­ючих, освоєне прогресивне устаткування, що дозволяє в ряді ви­падків організувати виробництво з автоматизацією окремих про­цесів і операцій.

Незважаючи на це, проблеми підвищення якості шкіри і розши­рення її асортименту залишаються актуальними. Адже від якості і зовнішнього вигляду верха взуття багато в чому залежить якість взуття. Шкіряний низ (підошва) взуття зараз успішно заміняється різними синтетичними матеріалами — термоеластопластами.

Ефективність взуттєвого виробництва багато в чому визна­чається ступенем використання сировинних і допоміжних ма­теріалів. На взуттєвих підприємствах використання шкіри (на­приклад, для верха взуття) складає в середньому (70...72)%, отже, (28...30)% шкіри переходить у малокорисні відходи.

Як показує аналіз, ці відходи складаються з міжмодельних (10-12%), крайових і додаткових міжмодельних (10...12)% відходів, а також з відходів унаслідок вад шкіри (6...9)%. Зниження міжмодельних відходів пов'язано в основному з про­блемами взуттєвого виробництва — удосконаленням проектуван­ня і моделювання, технологією виготовлення взуття, оптимізацією системи розкрою шкір, а також із кваліфікацією закрійника. Одержання шкіри з ізотропними (рівномірними) фізико-ме-ханічними властивостями по всій площі, чи зниження усунення втрат через вади, крайових і додаткових відходів є проблемою тваринництва і шкіряної промисловості.

Основні напрямки зниження цих утрат — ліквідація вад шкіри, облагороджування лицьової поверхні шкіри шляхом механічного видалення чи вад маскування їх оздоблювальним покриттям.

Зменшення міжмодельних відходів у взуттєвому виробництві досягається виборчим (селективним) додублюванням і наповнен­ням пухких периферійних ділянок шкіри в процесі її вироб­ництва. Інша важлива проблема — створення різноманітного асортименту шкір, сучасних методів обробки і конкретного при­значення (наприклад, шкіри для верха взуття дитячої, жіночої, повсякденної, жіночої для модельних чобітків, чоловічої, спор­тивної, для людей похилого віку). Випуск шкір для верха взуття конкретного призначення дозволить розширити асортимент взуття, що користається підвищеним попитом. Поряд з вироб­ництвом шкіряного взутгя випускається традиційне для нас взут­тя — валянки, а також гумове взуття.

Виробництво шкіряного взуття починається з моделювання. Подальше виробництво взуття по відібраних моделях є багато­операційним з використанням механічних і фізико-хімічних про­цесів. Найбільш масовий вид виробництва взуття — клейовий метод кріплення, що замінив рантовий спосіб. Виробництво взуття починають з готування заготівлі верха взуття з різних ма­теріалів і виготовлення деталей низу взуття. Останнім часом для складання взуття почали застосовувати напівавтоматичні лінії, на яких виконують технологічні операції від затягування верха до кріплення підошов і зняття взуття з колодки. При цьому три перші операції на лінії виконуються робітниками, а інші сім — автоматично. Продуктивність таких ліній складає 120 пар/год.

Інший перспективний напрямок у виробництві взуття — ство­рення гнучких автоматизованих комплексів-модулів. Модулі

складаються з обмеженого числа машин і автоматів, пов'язаних між собою автоматизованими транспортними засобами, окреми­ми технологічними процесами й автоматичними маніпуляторами. Такі модулі призначені для підготовки низу взуття перед кріплен­ням їх клейовим чи литтьовим методами, тобто для найбільш тру­домістких ділянок. Для виробництв, що випускають витончене взуття в різноманітному асортименті моделей, гнучкі автоматизо­вані комплекси більш ефективні, чим напівавтоматичні лінії.