Актуальність теми

Дівчинка 6 років. Після ГРВІ з’явилися скарги на підвищення температури до 38 ̊С, біль в попереку. Позитивний симптом Пастернацького з обох сторін.

В аналізі сечі білок 0,066% г/л, еритроцити – 3-4 в п/з, лейкоцити 30-40 в п/з. При посіві сечі: бактеріурія 150 тис. мікробних тіл в 1мл сечі, виділена кишкова паличка. Біохімічні показники (сечовина, креатинін, загальний білок) відповідають віку. Радіоізотопна ренограма – права і ліва ренограми правильного типу.

УЗД нирок – нирки не збільшені, чашково-мискова система недеформована. Товщина паренхіми – 15 мм.

 

1. Виділити провідний синдром.

2. Провести диференційну діагностику.

3. Поставити діагноз.

4. Скласти план обстеження.

5. Скласти план лікування.

 

Література.

Основна:

1. Возианов А.Ф., Майданник В.Г. Основы нефрологии детского возраста. / А.Ф. Возианов. – К., - 2002г. – 348 с.
2. Іванов Д.Д. Вибрані питання дитячої нефрології. / Д.Д. Іванов. – К. – 2003р. – 140с.
3. Йосипів І.В. Дитяча нефрологія / І.В. Йосипів. – Вінниця. – Нова книга. – 2008р. – 516 с.
4. Игнатова М.С., Коровина Н.А. Диагностика и лечение нефропатий у детей. / М.С. Коровина. – М. – 2007г. – 329 с.
5. Колесник М.О. Основи нефрології. / М.О.Колесник. – К. – 2010р. – 380 с.
6. Папаян А.В., Савенкова Н.Д. Клиническая нефрология детского возраста. / А.В. Папаян. – СПб. – 1997г.

7. Педіатрія: національний підручник: у 2 т. Т.2\ за ред. В.В. Бережного. – К., 2013. – ст.60 – 63, 76 – 84.

1. Шабалов Н.П. Детские болезни. / Н.П. Шабалов. – СПб. – 204г. – Т.2. – Ст. 186-213.

 

Додаткова:

1. Тяжкая А.В. Педиатрия: учеб. пособие / А.В. Тяжкая, Е.П. Винницкая, Т.И. Лутай и др. - К.: Медицина, - 2008. - 582 с
2. Шейман Дж. Патофизиология почки. / Дж.Шейман. – М. – Бином. – 2007г. – 205 с.
3. Гнатюк А.И. Нефрология детского возраста. / А.И. Гнатюк. – Винница. – 2005. – 187с.
4. Протокол лікування дітей з інфекціями сечової системи і ТІН «Наказ МОЗ України від 3.11.2008р., № 627».
5. Царегородцева А.Д., Таболин В.А. Руководство по фармакотерапии в педиатрии и детской хирургии. Нефрология. / А.Д. Царегородцева. – М., - 2003г. – 436с.
6. Шиляев Р.Р., Чемоданов В.В. Болезни детей старшего возраста. / Р.Р. Шиляев. – М. – 2002г. – С. 411-422.

7. Guidelines on the Management Urinary and Mail Genital Tract Infections (European Association of Urology, March, 2010. – 116 p.

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

 

 

Навчальна дисципліна	Педіатрія
Модуль №5
Змістовий модуль №5
Тема заняття №17	Диференційна діагностика жовтяниць у новонароджених дітей. Диспансерне спостереження за дітьми з перинатальною патологією центральної нервової системи.
Курс
Факультет	Медичний

 

Вінниця 2014

Актуальність теми

В теперішній час відомо приблизно 40 різних типів жовтяниць у новонароджених умовно їх розділяють на 4 групи: гемолітичні, кон’югаційні, механічні і паренхіматозні. Жовтяниця розвивається у 60% доношених та 80% недоношених новонароджених. У більшості випадків перебіг жовтяниці є сприятливим і не становить загрози для життя та здоров’я немовляти. В цих випадках жовтяниця розцінюється як фізіологічний стан, зумовлений особливостями розвитку та метаболізму дитини в цей період життя. Тому з одного боку, необхідно звести до мінімуму забір крові та лабораторне обстеження здорових дітей за фізіологічною жовтяницею. З другого боку, через потенційну токсичність непрямого білірубіну для центральної нервової системи новонародженого, а також у зв’язку з тим, що жовтяниця у новонароджених може бути симптомом іншого серйозного захворювання, необхідно здійснювати моніторинг для своєчасного розпізнавання станів, що вимагають додаткових втручань. Важливо попередити незворотнє ушкодження ЦНС. Підвищення концентрації сироваткового білірубіну, яке супроводжується жовтяницею, являється одним з найбільш частих метаболічних розладів в періоді новонародженості. Актуальність проблеми обумовлена також тим, що нерідко жовтяниця супроводжує багато захворювань, має важкий перебіг і навіть може мати летальний кінець. Рання діагностика і своєчасне почате лікування обумовлюють прогноз і перебіг захворювання, супроводжуючи жовтяницю.

Стала тенденція зростання прошарку соціально-дезадаптованих дітей в Україні (рівень загальної інвалідності дітей збільшився до 78%) визначає за доцільність подальшого аналізу причин, які призводять до такого несприятливого явища. Причиною ушкодження мозку новонародженого лежить сукупність декількох факторів (хронічна гіпоксія, травма, інфекція, інтоксикація). Важко виділити головну причину, оскільки чинники хронічної гіпоксії сприяють пологовій травмі. Однак за допомогою нейросонографії, магнітно-ядерного резонансу, та комп’ютерної томографії можно встановити характер та топіку ураження. Аналіз причин первинної інвалідності, пов’язаних с захворюваннями на церебральний параліч засвідчує недостатню діагностику органічних змін в неврологічному статусі у новонароджених в пологових будинках. Це призводить до запізнілого призначення адекватного відновного лікування, що призупиняє можливість попередження у 70-80% дітей з перинатальною патологією нервової системи формування грубого неврологічного дефекта.

До сьогодні гіпоксичні ушкодження ЦНС у новонароджених і їхні наслідки залишаються провідною патологією в дитячій не­врології, неонатології, педіатрії. Водночас недостатність знань фахівців з основних клініко-диференціальних критеріїв щодо наслідків гіпоксичних ушкоджень ЦНС та дезадаптаційного син­дрому тощо призвело до необгрунтованого зростання чинника гіпоксії в структурі психоневрологічної патології у дітей. Необ­грунтовано призначається велика кількість медикаментів, небай­дужа для дитини, яка народилась в умовах зростаючого згубного впливу екосередовища. Особливо це стосується недоношених, у яких ризик розвитку органічної патології головного мозку значно вищий, ніж у доношених. За даними ряду авторів, 2/3 причин, що викликають розлади мозкового кровообігу у недоношених, діють постнатально, вони прогнозовані, і у лікарів є можливість попередити тяжкі ушкодження головного мозку.

 

2. Конкретні цілі.

2.1. На підставі перинатального анамнезу і даних об’єктивного обстеження визначити різні клінічні варіанти та ускладнення жовтяниць новонароджених.

2.2. Визначити тактику ведення новонародженого в залежності від клінічного варіанту жовтяниць новонароджених.

2.3. Демонструвати вміння ведення медичної документації в умовах стаціонара чи амбулаторно.

2.4. Планувати обстеження новонародженого з визначенням показань до застосування того чи іншого пара клінічного дослідження.

2.5. На підставі перинатального анамнезу і даних клінічного обстеження визначити причини і генез перинатальних пошкоджень ЦНС.

2.6. Інтерпретивути дані лабораторно-інструментального обстеження.

2.7. Проводити диференціальну діагностику жовтяниць у новонароджених в залежності від фракцій (прямий, непрямий) білірубіну.

2.8. Ставити попередній клінічний діагноз.

2.9. Призначити лікування новонароджених з жовтяницями в залежності від важкості стану і пара клінічного обстеження.

2.10. Призначити лікування перинатальних пошкоджень ЦНС в залежності від періоду хвороби (гострий і відновний).

2.11. Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та фахової субординації.

2.12. Оптимізувати методику ведення новонароджених за інформативною згодою.

2.13. Оцінити неврологічний статус здорового новонародженого.

2.14. Виділити фактори, що зумовлюють гіпоксичні ушко­дження ЦНС у новонароджених.

2.15. Виділити провідні синдроми гіпоксичного ушкодження ЦНС у гострий і відновний періоди.

2.16. Розробити діагностичний алгоритм гіпоксично-ішемічного і гіпоксично-геморагічного ушкодження ЦНС у новона­роджених.

2.17. Провести диференціальну синдромальну діагностику гі­поксичного ушкодження головного мозку у немовлят.

2.18 Поставити діагноз гіпоксичного ушкодження ЦНС у ді­тей до року.