Проти Добровольчої армії

 

Вийшовши 8 листопада 1919 р. зі ст.Калинівки з невеликими відділами піших та кінних козаків, які мали на озброєнні дві гармати і десять кулеметів, Гулий-Гуленко з боями пробився до Холодного Яру. З трьохсот козаків в живих лишилася заледве половина — частина полягла в боях, чимало поранених та хворих на тиф було полишено по хуторах.

Залишивши козаків “зализувати рани” та набиратися сил, Гулий виїхав на Херсонщину. Там зв’язався з місцевими відділами, разом з ними вирушив у Верхньодніпровський повіт, де володарював отаман Мелашко. Об’єднаними силами захопили залізницю “аж до самого Катеринослава”.

Потім Гулий направився в Олександрійський повіт. Разом з місцевими козаками захопив ст.П’ятихатки та прилеглу залізницю. Тоді з’єднався зі своїм відділом, що чекав у Холодному Яру.

Агітатори Гулого роз’їхалися по селах, закликаючи українців до боротьби. Селяни тисячами вступали до повстанського війська.

Гулий-Гуленко розширив свій вплив аж до Ясеноватки. Успіхи його праці були вражаючими. “Повстання проходили надзвичайно легко, — зазначав він. — Цей момент вважається розквітом Повстанства. В моєму районі я був в буквальному розумінні господарем становища”.5)

Андрій Гулий виставив ультиматум Добровольчій армії, в якому попереджав, що коли до 30 листопада 1919 р. денікінці не залишать української території, то після вказаного терміну будуть знищені не тільки вони, але й їхні сім’ї.

Разом з гайдамаками Холодного Яру, розгромивши ворога в районі залізничних станцій Знам’янка та Фундукліївка, пішов штурмом на Єлисаветград, вибив добровольців, кілька днів утримував його, а потім, коли денікінці підвели великі сили, відступив.

До кінця 1919 р. отаман діяв у районі Черкаси-Чигирин-Знам’янка-Користівка-П’ятихатки-Катеринослав-Єлисаветград.

Андрію Гулому-Гуленку підпорядковувались 1-й і 2-й Олександрійські полки, полк гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупаки, отамани Нестеренко-Орел, Гладченко, Мелашко, Сірко, Око, Завгородній, Чорний Ворон, Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Канатенко... На той час сили пов­станців Катеринославщини й Херсонщини нараховували до 20000 коліїв.

В нашому розпорядженні є кілька документів цього пе­ріоду, зокрема, лист отамана полку повстанців Палія та осавула Лютого від другої половини грудня 1919 року. Цитую уривок:

“По словам представника Штабу Гулого, Коцура і Чучупаки: на Знам’янці стоїть до 20 ешелонів ворога, паротягів нема. У них багато зброї ріжної. Сила їхня опреділяється максімум 200-300 чоловік на ешелон. Не більше 3000-4000 на Знам’янку. Завдання повстанців Херсонщини захопити Знам’янку 3-ма групами: Вашою з Долинської, нашою з боку Олександрії — Користівки, Гулого і инших з боку Фундук­ліївки-Хирівки. Тоді ворог не зможе дать нам опіру до самої Одеси, бо розвідка Гулого донесла, що вони ніде не групируються. Експидиційних груп ворога по повіту не чуть.

В Олександрії поміщики випускають відозви до населення, в яких пишеться про якесь нове 4-х лике правительство, яке дає селянам землю без викупу. Ми вважаєм це за симптом повного їхнього краху. У Петлюри залишилось 20000 війська, яке в районі Ст.Костянтинова. Останні сили не галицькі роспущені по Україні в справі повстання...

Про час наступу на Знам’янку повідомимо. В кожнім разі група Гулого цей наступ веде зараз”.6)

 

А ось лист Командуючого повстанцями півдня Гулого-Гуленка до командира загону повстанців на Херсонщині Канатенка від 18 грудня 1919 року:

 

“Таємно.

Командуючому отрядом повстанців на Херсонщині Канатенко.

Наказую з усім Вашим отрядом по одержанні сього, не гаючи а ні жадної хвилини, пересунутись до Світлополя, що за Новою Прагою, звідкіля надіслати зв’язок в с.Диківку (зав. 2-х кляс. школою Страшко), де одержите діспозіцію наступа на Знамьянку, який має вестись загонами, растошованими на північ від залізниці Знамьянка-Кременчук і в якому Ви повинні також прийняти участь. Зі своїми загонами Ви повинні прибути до Світлополя не пізніше 25 грудня по нов. ст.

Командуючий повстанцями півдня Гулий,

начальник штабу (підпис нерозбірливий),

Члени Реввоенштабу (три підписи).7)

 

Гулий продовжував активно діяти на залізниці в районі Знам’янки та Користівки. “Вдень і вночі ”приймали” вони ворожі потяги. Тільки один з них вирвався з-під кулеметного і рушничного вогню (біля ст.Пантаївки) і зупинився аж на ст.Єлисавет, привізши туди багато ранених та забитих.

Загрожуючи ворожому війську, розташованому на ст.Знам’янка, якого там було більше двох тисяч, повстанчі відділи пересунулись з с.Диківки у м.Дмитрівку, звідки почалась облога Знам’янки з усіх боків.

Повстанці на станційних водотягах поздіймали хлистовки і припинили постачання дров для потягів, а демонстрація повстанчої кінноти з боку м.Дмитрівки пригнобила й без того настрашені ворожі сили.

Повстанці, залишивши тут великий відділ кінноти, перейшли залізницю і з боєм захопили Саблинсько-Знам’янську цукроварню. Тут поляг у бою всіми люблений старий гайдамака сотник Коломієць.

Захопивши ст.Сахарну, повстанці й тут ”приймали” ворожі потяги, що йшли на Миколаїв зі ст.Знам’янки, яку ворог вже евакуював. Ні один потяг не проскочив: всі залишилися в руках повстанців...

Коли по грунтових шляхах із Знам’янки пересувалася вночі ворожа (денікінська — Р.К.) дивізія, то повстанці напали на неї... Через те, що Знам’янка з усіх боків була оточена повстанцями, ворог майже нічого не встиг вивезти зі станції. Трудно було підрахувати всі трофеї, захоплені на станції. Сотні тисяч набоїв, 20 гармат, до 200 зовсім нових, розібраних кулеметів, до 5000 рушниць, десятки вагонів одягу й т.і. Але всім цим повстанцям скористуватися не довелось”.8)Коли інтенданти лічили трофеї, надійшла кінна розвідка більшовиків і оголосила трофеї своїми. Але все ж повстанці забрали близько 100.000 набоїв, до 400 рушниць, багато одягу й іншого військового майна і відійшли до своєї бази — Саблинсько-Знам’янської цукроварні.

Ця зустріч гулівців з Красною армією була показовою...

 

Під Ясеноваткою отаман захопив денікінський відділ з усім майном і спорядженням. Потім козаки Гулого здійснили рейд у запілля Добровольчої армії. Біля ст.Канатової атакували чотири денікінських бронепотяги. Залізниця була зірвана з усіх боків і бронепотяги могли курсувати лише на віддаль 2-3 кілометрів. Під час однієї з атак на Єлисаветград до Гулого приєдналися 120 шабель та 200 багнетів — це були українці з Росії, які залишили Красну армію.

Приєдналися й місцеві “червоноармійці” — українські селяни Олександрійського полку. Близько тижня велися запеклі бої, але міста взяти так і не вдалося. Врешті денікінці залишили його без бою. І 26 січня до Єлисаветграду “переможно” вступила... Красна армія, яка посувалася в ар’єргарді повстанців.

 

Слід зазначити, що Андрій Гулий-Гуленко розгортав повстанські дії на захист української державності у повному відриві від уряду: він не знав, що сталося з Директорією, нічого не знав про долю української армії.

Історична вина Директорії полягала в тому, що вона не звернула уваги на потужні повстанські сили півдня та інших частин України, які відстоювали “самостійність УНР”.

Працювати на свій страх і ризик не кожний зможе. Гулий-Гуленко зміг. Велика йому шана за це.

 

Андрій Гулий розгортав свої акції ширше і ширше. В середині січня 1920 р. отаман власними силами тримав фронт Знам’янка-Мишурине-Верблюжка-Суботинці. Політичний референт УНР Зимового походу старшина В.Совенко9)зазначав, що “операції, які перепровадив Командуючий повстанцями Катеринославщини та Херсонщини Отаман Гулий-Гуленко, колосальні”. “Про Командуючого повстанцями Катеринославщини та Херсонщини, — писав В.Совенко, — можна сказати, що це людина невиданої хоробрости, відваги і твердої волі та дужого характеру”.10)

Легенди про Гулого-Гуленка дійшли й до Армії УНР, яка здійснювала Зимовий похід. І командарм Омелянович-Павленко, за його визнанням, вирішив йти на з’єднання з повстанськими військами.

26 січня в районі с.Володимирівки Єлисаветського повіту вони зустрілися. “В особі отамана Гулого-Гуленка Командування знайшло людину, якій довірило зверхнє загальне керування всіма повстанцями Херсонщини, Катеринославщини й далі вгору по Дніпру до Чигирина”.11)Властиво, Гулий-Гуленко вже керував повстанцями цих губерній, але віднині його посада була освячена іменем Симона Петлюри. Отамана Гулого-Гуленка призначено Командуючим повстанцями Правобережної України.

30 січня 1920 р. в “Докладі на ім’я Головного Отамана Петлюри і Уряду УНР” командарм Омелянович-Павленко повідомляв: “Від отамана Гулого отримано слідуючі інформації: в Чигиринському, Єлисаветському, Черкаському, Олександрійському, Верхнє-Дніпровському і Катеринославському повітах розвинена широка повстанчеська діяльність; повстанці мають вже організованість. Партизанських частин нараховується коло 5, а повстанчеських багато більше. Партизани мають один бронепотяг. Настрій повстанців та партизанів бадьорий, живий і надійний”.12)

Коли Армія УНР під командуванням Омеляновича-Павленка дійшла Чигиринського повіту, то денікінців тут вже не було: вони, розбиті повстанцями, втекли на Миколаїв.