СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС Грищенко Тарас. Геостратегія постбіполярності

 

Україна в вчасних американських глобальних концепціях

 

Спробуємо порівняти головні компоненти концепцій Бжезинського, Кіссінджера і Гантінґтона. Між поглядами трьох авторів існують не лише відмінності, а й певні паралелі. Якщо погляди Бжезінського позначені впливом геополітичної традиції, а Кіссінджер постає як переконаний продовжувач класичної традиції балансу сил, то Гантінгтон певною мірою поєднує фактично обидва згадані підходи, інкорпоруючи їхні принципи в гіпотезу цілком історіософського плану.

 

В концепціях усіх трьох теоретиків різною мірою присутній "український випадок".

 

Гантінгтон найменш чітко виявляє своє сприйняття України як учасника міжнародної політики. Він, як уже відзначалося, розтинає її територію на дві частини, які буцімто тяжіють до двох різних цивілізацій. При цьому наведена карта не дає чіткого уявлення про географічні координати цієї межі.За Гантінгтоном, Україна — "роздвоєна" країна. З іншого боку, він не згадує Україну серед

 

"роздертих" країн, доля яких особливо складна. Принагідно зауважимо, що нечіткість оцінки у Гантінґтона посилюється сумнівним характером одного з базових для нього понять — православної цивілізації. Принаймні візантійський обряд не може бути визначальним критерієм для об'єднання різних країн в одну культурно-цивілізаційну спільноту.

Кіссінджер виходить з того, що українська незалежність критично важлива для інтересів Америки. Його ставлення до України від початку відновлення в 1991 р. її суверенітету було доброзичливе. Така позиція особливо принципова, зважаючи на повагу Кіссінджера до традицій великої європейської політики.

 

Бжезінський найбільш виразно висловлюється на підтримку України і критикує російські намагання поновити імперські впливи. Вже невдовзі після розпаду СРСР він сформулював ряд теоретичних положень, які й донині зберігають свою актуальність. Виступаючи з нагоди вручення нагороди Фундації Антоновичів у липні 1992 р., американський лауреат сказав: "Незалежна Україна змінює всію геополітичну карту Європи. її поява — одна з трьох найбільших геополітичних подій XX століття. Перша — подія розпад у 1918 р. Австро-Угорської імперії. Друга — поділ Європи в 1945 р. на два блоки. Поява незалежної України може вважатися третьою такою подією, оскільки вона ознаменувала кінець імперської Росії". Розвиваючи цю тезу далі, він відзначив, що українська незалежність має також ознаки важливого політико-філософського явища: "Розваливши Російську імперію, незалежна Україна створила можливість для самої Росії — як держави і нації — стати нарешті демократичною і європейською". Ці високі оцінки Бжезінський висловив ще до публікації праць, проаналізованих вище. Незважаючи на всі суперечності посткомуністичної трансформації українського суспільства, він послідовно обстоює тезу про визначальну роль України в Центрально-Східній Європі. У 1996-1997 рр. на міжнародному порядку денному постало нове важливе питання, яке безпосередньо зачіпає інтереси і майбутнє багатьох народів. Йдеться про розширення складу Організації Північноатлантичного договору. Український аспект згаданого питання заслуговує на особливу увагу у зв'язку з висвітленими геостратегічними концепціями.

 

Згідно з концепцією Гантінґтона, Україна локалізована на порубіжжі між двома опозиційними цивілізаціями, примирення між якими не передбачається. Вона безпосередньо розділяє ті країни, які є першими кандидатами на вступ до НАТО, і Росію, яка там ніколи не буде.

 

За Кіссінджером, Україна розташована на сході геополітичного простору, який розділяє двох із шести глобальних носіїв потуги — Європу і Росію. Росія чинить тиск на західну сусідку, а принциповим завданням Атлантичного союзу є гарантування того, щоб російський традиційний націоналізм не вихлюпувався через кордони цієї країни. При цьому очевидно що реалізація Америкою глобального балансу сил включає Україну до кола ймовірних кандидатів на "урівноваження " Росії в Європі. Бжезінський вважає, що Україна розташована на межі зустрічі європейського і слабко окресленого євразійського угруповання, у зоні політичного вакууму між Росією та об'єднаною Німеччиною. Україна становить центральну ланку в системі зусиль на під-тримку геополітичного плюралізму на пострадянському просторі.

 

Отже, Україна посідає важливе геополітичне становище, а в геостратегічному вимірі вона являє собою й головний аванпост перед Євразією і через це мусить становити особливий інтерес для всіх провідних діячів на глобальній політичній сцені. З іншого боку, не може випасти з поля зору те, що потенційно українське розташування є загрожуваним з огляду на можливість опинитись між молотом і кувадлом уразі зменшення вакууму і зростання тиску в її геополітичному довкіллі. Така перспектива стає відтепер не гіпотетичною, а цілком реальною.

 

Історична пам'ять українців зберігає надто багато трагічних спогадів, щоб легковажити новітніми змінами на європейській геополітичній карті. Україна тільки в XX ст. заплатила десятками мільйонів життів своїх громадян за те, що вона була "мостом", "нічиєю землею" чи зоною чиїхось особливих інтересів. Сьогодні настав саме той історичний момент, коли українці мусять зрозуміти і переконати в цьому своїх західних і російських партнерів, що лише з прийняттям України

 

до західних структур безпеки Атлантична співдружність зможе набути завершених обрисів, впевнена в собі Європа утвердиться поряд із Росією, а остання бачитиме на захід від своїх кордонів заохочуючи приклад подолання цивілізаційної маргінальності. Водночас інтеграція України до атлантичних структур безпеки та співпраці стане запорукою від "нового видання" "холодної війни" або принаймні сприятиме декомпресії у чутливому регіоні Євразії, якщо Росія обере шлях протистояння. У такому разі окремі висновки Бжезінського, Кіссінджера і Гантінгтона потребуватимуть свого уточнення. Але це лише підтвердить те, що в кінці XX ст. три згадані автори самобутньо відобразили дух геостратегічної доби.

 

Друкується за: Грищенко Тарас. Геостратегія постбіполярності//Демони миру та богивійни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. — К. Політична думка, 1997. — С. 20— 38.

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:

 

1. Поняття міжнародних відносин та їх наукові концепції.

 

2. Суб’єкти міжнародних відносин та їх типологія.

 

3. Закономірності розвитку міжнародних відносин на сучасному етапі.

 

4. Україна як суб’єкт міжнародних відносин.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1.Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. Курс лекцій. – Львів, 1995. 2.Міжнародні відносини та зовнішня політика. Підручник. Л.Ф. Гайдуков та ін. – К., 2001. 3.Політологія. Посібник. За редакцією О. В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 2000. 4.Шляхтун П.П. Політологія. Підручник. – К., 2002.

 

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:

 

Національний інтерес, міжнародні відносини, міжнародне право, геополітика, світовий політичний процес

 

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ:

 

1. Розрахуйте зміст кожного вектора сучасної української стратегії. Який з цих векторів ви вважаєте найбільш пріоритетним? Чому?

2. Охарактеризуйте покликання України, як воно визначене в сучасних зарубіжних геополітичних концепціях. Чи відповідає воно інтересам незалежної української держави? Відповідь обґрунтуйте

 

3. Розкрийте геополітичну детермінанту напруженості українсько-російських стосунків. Якими, на Вашу думку, є чинники оптимізації українсько-російських стосунків?

4. Які основні напрями співпраці України з НАТО? Якими документами вони визначені?

 

5. В якому руслі розвивається співробітництво Україна-ЄС?

 

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ: 1.Засновником напряму політичного реалізму вважають…

 

а) Р. Челлена б) Г. Моргентау в) Д. Розентау г) Р. Емерсона