Дитячі хрестові походи

У 1212 році окремо був організований похід дітей, що як безгрішні мали відвоювати Єрусалим. До Палестини з Франції та Німеччини відправилося загалом близько 50 000 дітей. Похід закінчився ганебно. Діти частково не витримали труднощів походу, а частково були продані в рабство.

Відбулося ще чотири хрестові походи — усі невдалі (1217–1221, 1228–1229, 1248–1254, 1270). А 1291 року Палестина була завойована султаном Єгипту.

На Першому та Другому Ліонському соборі за ініціативи Папи Римського активно обговорювалось питання організації Дев'ятого хрестового походу проти монголо-татар. На І Ліонському соборі був присутній митрополит Київський (Архієпископ Руський) Петро Акерович, що розповів про татарську навалу та закликав європейських князів до організації походу. За рішенням Собору до Києва та Золотої орди було відправлено посольство Плано Карпіні.

На другому Ліонському соборі було знову піднято питання щодо організації хрестового походу проти монголо-татар. Проте розмови щодо Дев'ятого хрестового походу, незважаючи на всі зусилля папи Григорія X, не втілилися в життя. Похід передбачалося здійснити проти Золотої Орди в союзі з ільханідом Абаком, представник якого на соборі в знак серйозності намірів хана прийняв хрещення.

Підсумки і значення хрестових походів [ред. • ред. код]

Хрестові походи як військові експедиції з метою визволення Святої Землі зазнали краху. Вони спричинили значні людські втрати як серед населення країн Сходу, так і серед самих учасників. Під час походів було знищено багато пам'яток культури, бібліотек, палаців. У результаті Четвертого Хрестового походу було зруйнованоКонстантинополь — центр східної християнської культури. Хрестові походи спричинилися до погіршення відносин між Європою і країнами Сходу, християнським та ісламським світами.

Проте епоха хрестових походів для Європи не минула безслідно. Значно пожвавилася торгівля на Середземному морі. Особливо помітну перевагу отримали італійські міста-держави — Венеція, Генуя, Піза, до яких перейшла першість у торгівлі з країнами Сходу. Візантія, як торговельний суперник італійських міст-держав, після Четвертого Хрестового походу перестала ним бути.

Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців з новими рільницькими рослинами і започаткуванню їх вирощування в Європі. Саме тоді потрапили в Європу рис, гречка, лимони, абрикоси, кавуни. Хрестоносці познайомилися з виробництвом цукру, шовкових тканин і скляних дзеркал, запозичили зі Сходу голубину пошту і вітряки. Знайомство зі Сходом вплинуло і на побут європейців. Лицарі засвоїли східні манери, придворну ввічливість, почали стежити за своїм тілом та обличчям. Саме відтоді на Заході призвичаїлися мити руки перед їжею, приймати ванни і митись у гарячих лазнях. У лицарських замках з'явилася нова захоплююча гра—шахи.

В Західній Європі посилився потяг до вишуканих страв, солодких вин, прянощів. У моду ввійшли гарний одяг, предмети східного побуту, ковдри, рідкісні речі, коштовна зброя. Щоб купувати все це, потрібні були кошти, і феодали почали частіше вимагати від залежних селян платити їм податки грішми, а не давати продуктами, як раніше. Відтак у Європі пожвавилася торгівля, руйнувалося старе натуральне господарство.

 

Дитячі хрестові походи

 

Дитячий хрестовий похід, Дитячі хрестові походи (лат. peregrinatio puerorum) — подія, що відбулася на початку літа1212, коли тисячі дітей, підлітків та дорослих з Франції та Німеччини, на чолі яких був харизматичний хлопчик Етьєн, вирушили в беззбройний Хрестовий похід у Святу землю. За історичними документами, цей похід обірвався вже на середземноморському узбережжі Італії.

 

Хрестоносці йшли в Палестину, щоб вигнати турків, які захопили Єрусалим — священне місто в християн. 1096 р. став роком початку хрестових походів. Існували перекази, згідно з якими в Єрусалимі знаходився Гроб Ісуса Христа. Щоб звільнити цю найбільшу християнську святиню, прямували до Єрусалиму тисячі озброєних хрестоносців. Полотняні хрестина одязі означали, що ця війна буде священною, релігійною. Її метою було вигнання мусульман, яких називали в ті часи іновірцями, з усіх священних місць Палестини. Але реальність була набагато прозаїчнішою. Ця війна мала своєю метою не лише звільнення Палестини від іновірців. Тільки прості люди вірили в її священний зміст. Феодали, які брали участь у цій війні, прекрасно розуміли, що вона принесе їм багатство. Як відомо, до XI ст. західноєвропейська земля була власністю церковних і світських феодалів. За звичаєм, успадковувати землю могли тільки старші сини феодалів. Відповідно, молодші й середульші не могли мати землі, але дуже хотіли її одержати. Тому хрестовий похід був для них реальною можливістю одержати такий бажаний шматок землі. До того ж католицька церква справедливо побоювалася за свої володіння, які могли відняти ненаситні феодали. Для неї хрестовий похід став виходом із ситуації, тим більше, що церковникам допомагали пілігрими, які поверталися з далеких мандрівок. Вони поширювали чутки про багатство східних земель, якими й скористалися римські папи. Селяни спочатку теж брали участь у хрестових походах, їм жилося дуже важко через постійні утиски феодалів, через голод. Церковники, бажаючи набрати якомога більше воїнів, усіляко вмовляли бідноту терпіти всі випробування, нібито послані їм Богом за невідомо які гріхи. Ченці робили все можливе, щоб утримати селян, переконували їх у неодмінній перемозі над іновірцями. І тоді Богобов'язково повинен був полегшити важку долю бідноти. Церква обіцяла селянам прощення гріхів і місце в раю.

Нелегко жилося селянам удома, важко довелося й у походах. Уже перший хрестовий похід забрав життя десятків тисяч бідняків. I тільки деяким з них довелося дістатися Єрусалима. Але й тут їм не пощастило. У 1099 р. хрестоносцям удалося захопити Єрусалим, а також інші прибережні міста Палестини й Сирії. Але всі багатства Святої землі (так називали тоді європейці Палестину) перейшли не селянам, а, звичайно ж, лицарям і великим феодалам. Тут були засновані нові держави. Селяни, які прийшли разом з феодалами йлицарями, повернулися ні з чим. Засвоївши гіркий урок, селяни з меншою запопадливістю брали участь у наступних хрестових походах.