Розміщення озимих культур.

Для озимої пшениці використовуються парові (чисті і зайняті пари) та непарові попередники. Цінність їх неоднакова і залежить від грунтово - кліматичних умов. Так, чорний пар є одним з кращих попередників, який в степових районах гарантує стабільні високі врожаї озимої пшениці. Його цінність як попередника поступово знижується з переміщенням у більш зволожені північні та північно - західні райони. Так, якщо на Миколаївській дослідній станції врожайність озимої пшениці після зайнятого пару і гороху була нижчою порівняно з чорним паром відповідно на 27,5 і 20,7 %, на Ерастівській станції — на 16,4 і 23,2 %, то на півночі Степу — відповідно на 11,9 і 10,3 %. У районах недостатнього і нестійкого зволоження Лісостепу республіки різниця між урожаями озимої пшениці після чорного, зайнятого парів і гороху не перевищувала 3,4 — 4,2 %; а в зоні достатнього зволоження (Тернопільська дослідна станція) різниця в урожайності зерна пшениці, зібраної після парових і непарових попередників, не перевищувала; 3,9 — 7,2 %. Досліди в поліській зоні свідчать про безперспективність чорного пару, урожайність пшениці після якого була нижчою, ніж після багаторічних трав, ранньої картоплі, кукурудзи і люпину на силос. Отже, у напрямі з півдня на північ республіки різниця в урожайності озимої пшениці, вирощеної після чорного пару та інших попередників, поступово зменшується і прирости врожаю не настільки великі, щоб займати під чорний пар значні площі земель. Проте в умовах степового посушливого землеробства з економічної точки зору чорний пар є заходом інтенсифікації, який послаблює дію несприятливих кліматичних умов і сприяє одержанню високих стабільних врожаїв.

Озиму пшеницю в Степу на значних площах розмішують після зайнятих парів і непарових попередників, Кращими парозаймальними культурами є озимі та ярі злаково-бобові сумішки, кукурудза і сорго на зелений корм, багаторічні трави на один укіс.

Як непарові попередники у зоні використовують горох, чину та інші зернобобові, баштанні культури, багаторічні трави другого року використання на один укіс у рік сівби озимої пшениці, кукурудзу на силос, озиму пшеницю, просо. Узагальнення даних досліджень, проведених в установах степової зони, показало, що в повторних посівах урожайність озимої пшениці становить 51,1—73,8 % урожаю після чорного пару. Зниження її врожайності пов'язане з недостатньою зволоженістю ґрунту на час висівання озимих, що утруднює появу своєчасних і дружніх сходів погіршує розвиток рослин восени.

У Лісостепу озиму пшеницю розміщують після зайнятих парів і непарових попередників. В умовах достатнього зволоження врожайність озимої пшениці після всіх попередників була практично однаковою; різниця на Хмельницькій дослідній станції в середньому за 8 років не перевищувала 3,6 ц/га, а на Чарторийському дослідному полі в середньому за 9 років — 2,3 ц/га. Водночас при використанні багаторічних трав на 2 укоси врожайність озимої пшениці інколи знижується. Недоцільно використовувати багаторічні трави на 2 укоси у підзонах нестійкого і недостатнього зволоження. За даними Уманського сільськогосподарського інституту, Верхняцької та Драбівської дослідних станцій, врожайність зеленої маси трав другого укосу не перевищувала 50—80 ц/га, а продуктивність озимої пшениці після трав на 2 укоси порівняно з урожайністю при використанні їх на один укіс знижувалася на 6—15 ц/га.

Стійкі врожаї озимої пшениці мають після ранніх зайнятих парів. На Веселоподолянській дослідній станції в середньому за 16 років після озимих на зелений корм врожайність зерна озимої пшениці була такою самою, як і після чорного пару.

У районах з недостатнім і нестійким зволоженням урожайність озимої пшениці значно знижується після кукурудзи на силос і в повторних посівах. Так, на Верхняцькій дослідній станції було зібрано зерна озимої пшениці після кукурудзи на силос на 3,8— 25,5 ц/га менше, ніж після чорного пару, а в повторному посіві — на 9,9 ц/га менше, ніж після гороху. На Іваніській дослідній станції врожайність пшениці після пшениці була на 8,1 ц/га нижчою, ніж після гороху на зерно.

На Поліссі озиму пшеницю на зв'язних ґрунтах розміщують також після льону-довгунця. Люпин на зелений корм як попередник озимих майже рівноцінний люпинові на силос.

Озиме жито порівняно з озимою пшеницею менш вимогливе до попередників, що зумовлюється більшою стійкістю його до посухи і кореневої гнилі.

Добрими і рівноцінними попередниками для жита в зоні Полісся є люпин на силос, картопля ранніх і середніх строків достигання, кукурудза на силос, а в більш південних районах — і люпин на зерно. Вирощують озиме жито також після озимої пшениці, ячменю і вівса.

Практично однакову врожайність зерна в лісостепових районах озиме жито забезпечує після зернобобових культур, кукурудзи на силос, ячменю, вівса і гречки. Розміщення озимого жита після зайнятих озимими на зелений корм, однорічними і багаторічними травами парів призводить до недобору врожаю внаслідок вилягання рослин.

На піщаних ґрунтах серед культур зайнятого пару найбільш ефективний люпин, який вирощують на силос і зелене добриво. На Поліській дослідній станції при заорюванні його зеленої маси на добриво врожайність жита збільшувалася на 6,8 ц/га порівняно з урожайністю після гречки.

У сівозмінах країни вирощують і озимий ячмінь, урожайність якого в південних районах Степу на 8 - 15 ц/га більша, ніж ярого. В дослідах Кримського сільськогосподарського інституту урожайність озимого ячменю в се­редньому за 8 років, після парової озимої пшениці становила 58,2 ц/га. Високі врожаї озимого ячменю в степових районах збирають після зернобобових, баштанних, картоплі, кукурудзи.

Вирощують озимий ячмінь і в західних районах республіки, де зима порів­няно тепла. Високі врожаї його тут збирають після удобреної картоплі. кукурудзи на силос і зерно.

В свою чергу, озимі культури є добрими попередниками для просапних зернобобових культур, а також для де яких зернових колосових. Вони досить добре пригнічують бур'яни, відносні рано звільняють поле, що сприяє якісній підготовці ґрунту.