Філософські погляди Емпедокла, Геракліта та Анаксагора

існувала ще одна сильна філософська школа, яку пов'язували з ім'ям Геракліта з Ефеса (540 - 480 рр. до н. е.).

 

До сьогодні збереглося близько 130 фрагментів із його праці "Про природу".

 

Такі явища, як вітер, блискавки, грім, тощо, Геракліт пояснював природним шляхом. Основою всього сущого він вважав вогонь, який, з одного боку, подібний до праматерії, є першоосновою світу ("архе"), і основним елементом ("стойхейрон"). З іншого ж, - найбільш адекватним символом динаміки розвитку, поступальності, постійних змін. На його думку, світ "виникає з вогню і знову згоряє у визначені періоди протягом всього віку; здійснюється це відповідно до долі".

 

Геракліт інтуїтивно розумів розвиток як єдність і боротьбу протилежностей. Він тлумачив абсолют як діалектичний процес, який трактується ним як єдність протилежностей у самому собі.

 

Арістотель вважав зіткнення і єдність протилежностей типовими для поглядів Геракліта. Головним у вченні Геракліта є принцип "усе тече, все змінюється". Він одним із перших звертає увагу на характер людської свідомості. Пізнання, відповідно до його поглядів, прагне осягти сутність.

 

Філософія Емпедокла (близько 484 - 424 рр. до н.е.) є близькою до стихійного матеріалізму. На його погляди справили відчутний вплив елеати та іонійські філософи. Найважливіші його думки викладені у працях "Очищення" та "Про природу". Замість однієї праматерії він висував чотири вихідних принципи (корені всякого буття), з якими пов'язані імена чотирьох богів: Зевс - вогонь, Гера - повітря, Гадес - земля, Нестида - вода. Корені всякого буття пасивні. Тому він вводить дві рушійні сили - любов і ворожнечу, що шляхом змішування основних зазначених стихій сприяють виникненню всього розмаїття навколишнього світу. Рух, викликаний любов'ю і ворожнечею, не слід ототожнювати з притягуванням та відштовхуванням. Любов розділяє однорідне і з'єднує різнорідне: "з багато чого робить одне". Ворожнеча ж розділяє різнорідне і з'єднує однорідне: "з одного робить багато чого". При цьому, на думку Емпедокла, світ не створюваний і не знищуваний. Основні сили не можуть ні виникати, ні знищуватися, вони тільки з'єднуються і роз'єднуються, утворюючи стихії. Любов і ворожнеча і є основними причинами всіх змін, що відбуваються в світі.

 

Емпедокл відстоював тезу про те, що порожнечі самої по собі не існує. Усі речі змінюються місцями. Ці погляди проектувалися і на розуміння розвитку космосу.

 

Анаксагор (500 - 428 рр. до н.е.) вважав основою речей нескінченну безліч якісно різних матеріальних частинок, які називав "насінням речей". Матерія, за Анаксагором, вічна, не створювана й не знищувана, але якісно диференційована. Вирішення проблеми єдності й різноманіття сущого здійснюється через якісну визначеність насіння речей. З цих само позицій він намагався вирішити проблему виникнення й загибелі. Згідно з Анаксагором одні речі можуть переходити в інші, з'єднуватися й роз'єднуватися, проявляючись перед нами як виникнення або як загибель чи занепад.

 

У теорії пізнання вважав основою в одержанні знань чуттєвий ступінь. Розум тісно пов'язаний з чуттями й тільки при їх посередництві можна одержати необхідне знання про навколишній світ. Визнаючи за чуттєвим пізнанням провідну роль, він все ж не абсолютизував його а підкреслював необхідність його корекції.