С.ЕсенинОцентропуплені, самі, Шукаєм "свіжу" риму. Державні, грюкнувши дверми, "Рішають" долю Криму.
Пустий Хрещатик, а по нім "Краснознаменні" кроки, Жовтоблакитний спритний мім Сховався від мороки.
А де ж народ? Саджа город! І молиться, Випрошує у Бога:
"С советской властью Жить нам по нутрю... Теперь бы ситцу... Да гвоздей немного...";
1997
* * *
Свіжий вітер, життя роздмухай, Надолужуй, спаси від втрат. Долю світлу в піснях підслухай! Не засуджуй усе підряд!
У напрузі душа втомилась, В чорних требах, чужій порі. Щирій музі в пітьмі молилась, Щоб до неба зійти з гори...
Кукурікай раненько, півне, Мо з похмілля збагне цей світ: "Кляте зілля! Єство наївне, Просторікуй про заповіт!
Мо заллєш майбуття утробу, Завше кров’ю сплили роки, Понесеш під прокляття лоба, А здоров’я - на Соловки..."
Вежі. Згуби. І ліки терцій... Скоро сонце біду мине! Хижі зуби не вкусять серце! Власне серце не вб’є мене!
1997
"Українки цінуються на міжнародному ринку наречених за: мистецько-художні нахили своїх натур, покірливість, меншу в порівнянні з американками балакучість, кращу анатомічну будову і...дешеву ціну";.
("Вечірній Київ" № 98-99 від16.05.1997) * * * Колись були козацтво і поети... Про це вподовж злиденної пори Оповіли цупкі авторитети І довели тризуб і прапори.
Який же кнур, і чи "свідомим рилом" Переверта український город? І пропада надійна наша сила, І зводить мур нездоланий народ!
Шануєм Січ, а байстрюки байдужі, Кошом своїм обравши ресторан, Од протиріч стерилізують душі, В чужі краї збувають роксолан...
Не присягни ні панові, ні брату, А ні Христу з обличчям сатани. Із чужини - калину розіп’яту, Повік святу - додому поверни!
1997
* * *
Пізнавши таїнства віталень,
Вогонь в любові самоспалень
Своїх невичерпних наснаг,
Де сивина, немов наруга,
Я Вас люблю любов’ю друга
В своїх палких травневих снах.
1994
* * *
Розвидняє сонце версти, - Днина родиться нова, На світанні голуб верткий В пісню радість сповива!
Грішні вигнанці із мрії В сні безжурному хропуть, На похміллі зрозуміють, - Їм святе не осягнуть!
Оберіг на землю ляже, Чи негода мерехтить, - На серця і душі наші Полювать любов летить.
Мов стороже - пильні гени Зберігають плоть і кров І злітає на антени Сиза горлиця - любов!
1997
|
