Виборча формула. Правила (чи сума правил), які визначають, який кандидат у депутати є обраним в даному виборчому округу чи в який спосіб відбувається “перетворення” голосів, зібраних політичною партією, у відповідну кількість депутатських мандатів. Виборча формула виступає в кількох варіантах і часто утотожнюється з виборчою системою. У процесі проведення голосів у мандати немає елементів автоматизму; як цей процес відбуватиметься, залежить від впровадження тієї чи іншої виборчої системи. Виборча формула становить головне джерело деформації результатів виборів – невідповідності поділу мандатів з фактичними преференціями виборців вираженими голосуванням. Крім методу переведення голосів виборців у мандати, до складу виборчої формули можуть додатково входити: виборчий бар’єр та вирівнювальний розподіл мандатів.
Правила переведення голосів у мандати. При обрахунку голосів слід насамперед зрозуміти різницю між наступними правилами прийняття рішення: мажоритарними та пропорційними. Існують два основні способи організації цього процесу: мандати надаються тим кандидатам, які отримали більшість (відносну чи абсолютну) голосів виборців або цей розподіл відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об’єднання кандидатів. У випадку мажоритарної системи існує необхідність здобуття більшості голосів виборців, що приводить до проведення остаточних виборів (між двома кандидатами), коли зазвичай лише нечисленні кандидати отримують абсолютну більшість голосів виборців у першому турі голосування. Часто участь у другому турі виборів є обмеженою двома кандидатами, які отримали найбільшу кількість голосів в першому турі. Замість остаточних виборів може мати місце система альтернативного голосування, коли отримання більшості визначається в результаті подвійної, потрійної і. т. д. передачі преференційних голосів.
| Метод залишкових мандатів
|
Політичні наслідки остаточних виборів пов’язані з роллю малих партій. Можуть стати вони цікавими для великих партій, які змагаються між собою за більшість голосів у виборчому окрузі, і в рамках виборчого альянсу отримати кілька депутатів в обмін на підтримку кандидатів великої партії у інших виборчих округах.
Способи обрахунку голосів. Процедури, за допомогою яких відбувається переведення волевиявлення виборців у депутатські мандати і визначення результатів виборів. Спосіб встановлення результатів виборів визначається способом голосування. Кількість отриманих списком мандатів пропорційна кількості голосів, поданих за партійний список при розподілі мандатів між різними списками, якщо голосування відбувалося за список в цілому. Або ж кількість мандатів визначається за порядком розташування кандидатів та наданих їм переваг при розподілі мандатів усередині списку якщо голосування відбувалось за список з преференціями. При встановленні результатів виборів насамперед встановлюється виборчий коефіцієнт. Після першого підрахунку виявляються “зайві” голоси і незаповнені місця, що їм відповідають. Подальший розподіл цих голосів відбувається за методом чисел (залишків, дільників) – розподіляються місця, що залишилися після першого розподілу, аж до повного розподілу наявних місць. Якщо всі мандати не виявляться розподіленими у виборчому окрузі найнижчого рівня, то решта мандатів можуть бути розподіленими на другому (чи третьому) рівні. Агрегація голосів настає тоді за допомогою багатоступеневого методу. Мандати розподіляються на всіх рівнях. На першому рівні вибір індивідуальних кандидатів може збільшити шанси вибору чи спричинити міцніший зв'язок представника до виборчого округу. Функція другого та третього рівня може бути дуже відмінною: на тому рівні пропорційність може виявитись посиленою (за допомогою залишкових, додаткових чи компенсаційних мандатів) чи ослаблена (через обмеження кількості партій, що приймають участь у розподілі мандатів наприклад у результаті застосування виборчих бар’єрів). Теоретично можна було б також стверджувати, що разом з розподілом мандатів на другому чи третьому рівні здійснюються спроби погодження результатів отриманих на першому рівні з вимогою політичного представництва, які запланував законотворець. Потрібним однак є долучення тут технічних елементів аби протистояти цим тенденціям. Можливим недоліком цієї системи політичного представництва є вища складність цих виборчих систем.
